Подорож

Тихше їдеш – далі будеш

Народна мудрість

Go slowly

Radiohead

Подорож зазвичай починається з першого кроку. Чи все ж раніше?

Він сів на автобус до Юкаку. Людей було мало. Ранок лише починав прогризати шлях крізь шорстку темінь. Сіре світло створювало «ефект підводного човна», за вікнами клубочилась гущавина. Він озирнувся, гострий промінь сонця як ріг вростав ув око робітника в зелено-брудному комбінезоні.  Той невдоволено мружився і глипав назовні іншим, неушкодженим оком.  Жінка, що сиділа позаду огрядного пана з великою родимкою на підборідді, дивилась собі під ноги. Її фасеткові баньки пригнічено зблискували в напівмороці.  Рюноске  зосереджено гортав пожовклі сторінки книги.  干物の作り方 – літери на обкладинці злегка розпливалися, чорнила виявились неякісними. Часом щось ззовні скреблося о лівий чи правий борти автобуса, підсилюючи враження «морської подорожі». Автобус пригальмував, Рюноске важко піднявся з нагрітого місця. Переступаючи сходинку, він спіткнувся і майже впав, в останній момент ухопившись за металевий поручень.

Назовні було вітряно. З рота виходила пара. Прохолода гнала попереду себе осінній ранок, що хапався липкими пальцями за оградки садів кварталу Йошира. Рюноске хутко рухався порожніми вулицями, люди здебільшого ще не прокинулись, єдиним його супутником була тиша. На розі вулиць  Накано-чьо і Сідзе-піано він побачив торговця сливами. Старий неквапно збирав свій лоток, обережно розкладаючи стиглі плоди ворухкими пальцями. «Колір шкіри на руках і обличчі свідчить про те, що він помер ще минулого літа» – зауважив про себе Рюноске, але чемно вклонився діду. «Доброго ранку, пане» – торговець вклонився у відповідь.

Рюноске захотів поїсти і відпочити, йому стало якось самотньо посеред чужого міста. Крізь двері кам’яного будинку на вулицю вийшла дівчина в брунатному кімоно. «На вигляд – не старше сімнадцяти» – промайнула раптова думка. Він, зробивши кілька довгих різких кроків, опинився поряд і обійняв перехожу. Бути для неї деревом – подумав Рюноске. Дівчина скрикнула і вдарила його долонею по обличчю. Рюноске розчепив руки, вони впали донизу як обламані гілки сливи. Коли Рюноске відірвав погляд від затерплих долонь і подивився перед собою – дівчина уже зникла.   

Дощ посилився. Краплі барабанили по насунутому на очі капюшону рибальської куртки, сочилися порепаною бруківкою, ховаючи під землею довгі хвости річкового мулу. Під ліхтарем, що розсіював навсібіч червоне світло, Рюноске майже впритул зіштовхнувся з хромим собакою, який мляво роздирав на асфальті дохлого борсука. Звір не звертав на Рюноске уваги, продовжуючи сніданок.

А куди мені, власне, треба – схопився Рюноске?  

В міському саду Беркао квітли райдужні хризантеми. Колір позначав свою квітку, вирізняючи її з-поміж інших. Відшліфовані водою камінчики рипіли під вагою гумових чоботів. Криптомерія, під якою він зупинився, була величезною. Її вік не може бути меншим за 200 років – подумав Рюноске. Миршавий стовбур дерева здавався плетивом напнутих людських жил. Його брунатна з червонуватим відтінком шкіра чомусь викликала занепокоєння. Зненацька гострі тонкі гілки посипалися додолу. Рюноске скрикнув від несподіванки. Звук нагадував розмашисті удари сокирою по твердому. Він подивився вгору. Чорний крук з посивілим пір’ям розмірено відхиляв опуклу голову для нового удару. Тк!тк!тк!тк! Пощерблений дзьоб створіння монотонно шрамував кору десь під кроною. Вниз по стовбуру текла дощова вода. Рюноске відчув нудоту. Гострий біль у грудях змусив його закашлятись. Його почало трусити. Тремтіння тіла посилювалось із кожним ковтком повітря. Він виблював. У брудно-жовтавій грудці слизу вгадувались абриси маленької голови, позначеної рідкими пір’їнами. Тьмяно-сіре імлаве світло зробилось нестерпним. Глухий, засліплений Рюноске відчув, як здіймається на сотню метрів увись. Пальці рук заціпеніли й стали непроникними.

Близько десятої ранку розвиднілося, тільки на заході ще клубочились лілові хмари. Стрункий чоловік вів під руки дівчину в легкому напівпрозорому кімоно, сонячний промінь грайливо торкався прожилків її червоної парасольки. Вони дійшли до високої криптомерії і зупинились у нерішучості. Поцілунок наче злодій чатував на них у напівтемряві ворухкого гілля. Рюноске, зіщулившись, скинув додолу з листя мокрий осінній вітер.  

干物の作り方 – як приготувати в’ялену рибу.