Виродки

– Ти справді не міг знайти краще місце?

– Годі тобі, там не так погано.

Ярослав поставив речі та викарабкався у порожню віконну раму. Вероніка передала йому сумку, а тоді піднялася сама.

Всередині було темно і тхнуло сирістю. Із вцілілих меблів залишилася шафа, яка дивом трималась на трьох ніжках, розламаний навпіл стіл, що мав вигляд букви «М» та старий матрац.

– На ньому точно хтось здох.

– Саме тому у нас є ковдра. ­– З натягнутою посмішкою відповів хлопець, постелив ковдру та дістав із кишені загорнуту серветку. – Тримай, так буде легше.

Вероніка взяла дві крихітні таблетки та проковтнула. Це було не вперше, коли він пропонує їй щось, і це «щось» завжди мало приємну дію.

– Може не варто? Почекаємо поки…

Хлопець перервав її роздратованим риком, а за секунду вже ніжно торкнувся пальцем її підборіддя.

– Я не зможу чекати довго, кохана. Ми вже місяць разом і мені це потрібно. – Його мʼякий голос зовсім не пасував до слів, які він вимовляв. – Не даш ти, дасть інша, і тоді ти можеш стати непотрібною. Ти ж цього не хочеш?

Кожне слово звучало все ближче, його рука пестила її щоку, а губи залишали вологу доріжку на шкірі. На очі дівчини почали навертатись сльози, але висохли, навіть не торкнувшись щоки. Таблетки подіяли і тривога відступала.

Хлопець знімав з неї одяг наче ганчірки, поки вона тремтіла з заплющеними очима, плутаючись в думках. Тіло ставало ватним, а за мить вже обіймало мʼякість ковдри.

Прокинутись було важко, голова розколювалась, світло дратувало очі. В памʼяті виринали огидні спогади про її оголене тіло, складки на животі, що підстрибували від його грубих рухів, червону подразнену шкіру на ногах, кров, яка залишила на ковдрі чорну пляму. Згадувала його погляд. Звіриний, затуманений. Здавалося, що очі були зовсім чорними. Але видіння зникали, під дією пігулок вона майже не звертала на них увагу.

Дівчина піднялась і біль внизу живота перекрив головний біль. Тремтячими руками почала одягатись, ледь не скрикуючи від болю. Вероніка поглянула на хлопця, і всі передчуття кричали їй, що вона має забиратись звідси.

Зробивши кілька кроків, вона озирнулась на бридкий матрац, з жахом дивуючись як могла на це погодитись. Ярослав лежав не поворухнувшись. Ще один крок, оминути стіл, підійти до вікна. Раптовий подих змусив її повернутись. Він досі міцно спав. А наступної миті стояв прямо перед нею, загороджуючи шлях до вікна.

 – Далеко зібралась?

Важко дихаючи, дівчина задкувала, поки не зіткнулась зі столом. Він підходив спокійно, не поспішаючи. Підійшовши впритул, провів рукою по її тремтячій щоці, пронизував поглядом з легкою зухвалою посмішкою, в той час, як вона не могла поворухнутись.

– Не дивись на мене так, ти сама цього хотіла. Мені навіть майже не доводилось використовувати свої сили, твоя жалюгідність та огида до самої себе зробили це замість мене.

З кожним словом його очі заливалися чорнилом, і вона все чіткіше бачила в них своє відображення. На якусь мить Вероніка набралася сміливості щоб смикнутися і майже не вдарила його рукою по обличчю. Його рука спіймала її за кілька сантиметрів від щоки, увіпʼявшись в тонку шкіру гострими кігтями. Через нелюдський гортанний рик вона зрозуміла, що цей жест розлютив його. Він відштовхнув її і вона вдарилась головою об ніжку стола, а коли відкрила очі наступного разу, то ледь не зомліла від страху. Його руки та ноги витягнулись, шкіра де-не-де була вкрита шерстю, а він дивився на неї чотирма очима з широкою посмішкою.

– Мені варто поводитися з тобою обережніше, ти ж носиш моїх дітей, але ти сама в цьому винна. Тож будь слухняною і повернися в ліжко.

Ці слова, що ледь долинали до її свідомості, ще більше нажахали її, але вона повернулась до матрацу. Істота, яка вже нічим не була схожа на хлопця, з яким вона прийшла сюди вчора, зникла у віконній рамі.

Спроби втечі не дали ніяких результатів. В ту мить як «коханець» пішов, її наче накрило пеленою втоми і вона ледь тримала очі відкритими. Зате дівчина чітко відчувала життя, яке зароджується всередині неї. Зараз вона почала більше усвідомлювати те, що він сказав раніше. Тому останні сили, що в неї залишилися, вона спрямувала на те, щоб знайти розкладний ніж у своїх речах і вбити його виродків разом із собою.