ТЕЛЕЄВАНГЕЛІЗМ

Волосся проповідника виблискує під софітами, а в глибоких зморшках його обличчя збирається піт, який, якщо добре вгледітися, горошинами котиться з засмаглої шиї кудись за комір.

              Він так страждає, але терпить. Не дарма його вустами говорить Ісус – він так само страждав за гріхи людські. І проповідник страждає під спекотною лампою у марних спробах донести грішним, де ж вони стали на шлях хибний. Але замість стигмат він, на моє превелике щастя, здобуває ласку людську, бо ми з родиною збираємося, як і сотні інших сімей, з зачаєним десь у кутиках вуст подихом блаженства, коли він вчергове здіймає руку й проговорює істину, яка заряджає нас енергію таких масштабів, що хочеться гори вертати самою лишень правицею, і дивимося-всотуємо його вчення, мов малі діти. Мама його так любить, хоч і вважає, що костюм на ньому негожий для проповідника: занадто вишуканий. Тато його, певне, любить ще дужче, бо дав мамі гарненького такого запотиличника, коли вона про це повідомила вголос.

Я його теж люблю, хоча так не надто правильно казати – а я й не кажу, бо дивлюся на мамину пурпурову відмітку на щелепі й думаю, що є речі, які варто тримати за зубами.

Але це вже мамина стигмата, за її сумніви й нечестиві думки. Мені вони теж не подобалися, бо не можна ж так з ним, з проповідником.

              А я його люблю, люблю так сильно й заповзято, що іноді ловлю себе за такими дивними вигадками, що потім стою на колінах у куточку й промовисто, дещо театрально молюся, аби Господь мене пробачив. І проповідник, якщо вже пішла на те справа, теж, раз він у такому тісному з ним зв’язку. Та з того, як він посміхається мені з екрану, я не думаю, що він був би проти.

              Як завше, сьогодні я сіла з підібганими під себе колінами, але сьогодні трошки ближче, ніж дозволяла мені мама. Довелося звук трошки підкрутити, аби не чути, як реве на верхньому поверсі тато. Не розумію, чого він аж так захлинається, якщо я сама спитала, чи спуститься він подивитися на проповідника.

              Вперше за всі ті часи, коли я дивилася телеєвангелізм, я відчувала приємну свободу. Проповідник дивиться на мене, а я дивлюся на нього – він промовляє до мене, до мене й тільки до мене. У кімнаті нікого немає, тож нарешті мама не відповідає вголос на його запитання, а тато не пирхкає невдоволено, коли вона підмічає огріхи в його промові. Чим довше він говорить, тим більше мене охоплює настільки дивне й незнане до того хвилювання, що я нервово хитаюсь у різні сторони, аби якось відволікти себе від тугого кому в горлі. Він би, мабуть, висварив мене за це, якби дізнався, про що я зараз думаю, але мені це більше не важливо – у цій кімнаті, тепер, він мій і тільки мій. Дивиться мені в очі і тягне до мене руку – я тягну її у відповідь, аби пучками пальців відчути його тепло. Мені дещо захотілося зробити, але для цього мені потрібно було пересвідчитися, що ніхто цього не побачить.

              Я подумала про перебиті сокирою татові ноги.

             Я глипнула на обсаджене мухами мамине тіло.

              Із приємним задоволенням осягнула, що це вперше отак: він посміхається своєю білозубою посмішкою не тому, що перед ним постає ідеальна родина, а тому, що перед ним сиджу я. Й посміхається він тільки мені.

              Продовжую пальцем, що помітно тремтить, обводити контури його могутньої щелепи, а потім стаю на коліна й цілую екран, туди, де в нього вуста. Цілую й відчуваю, як над губою починає ставати дибки наелектризоване екраном волосся, а коли помічаю, що фокус з його лиця перевели на якогось чолов’ягу з зали, то різко сахаюсь, мов вжалена, аби він, не дай боже, не подумав про мене щось геть блюзнірське.

              Дослуховую програму, пальцем виводячи слова любові на екрані, коли оператор знову й знову показує лице проповідника. Я шепочу, як палко люблю його, й, хоч він ніяк мені не відповідає, знаю, що він мене теж, адже це одне-єдине взаємне кохання, яке судилося пізнати людині. З Богом.

              Витяжка гуде, затягуючи за собою сморід гнилого й крові.

              Дзижчали мухи. Ревів зверху батько.

              А проповідник дивився на мене.