Втеча

Від узбережжя до гір, від міста до міста, він шукав пристановище. Проте куди б він не пішов, щось завжди наздоганяло його, плетучи довкола павутиння похмурих тіней. Скільки він не намагався змінити свій шлях, стерти свій слід, втеча ніколи не була остаточною. Він змінював міста, змінював імена, змінив навіть своє обличчя - та, мабуть, перетворився на те, що був ніким. Але щось нескінченно переслідувало його.

Навколо нього панує тиша, і тільки звук його кроків лунає вулицями, як звабливий спів мерців. Він обертається на кожен шум, відчуваючи, як страх не дає йому дихати. Чи то тільки вигадка, чи то щось дійсно чатує в тіні? Відчай здавлює йому серце, темна пелена застилає зір. За кожним поворотом, за кожним каменем, він бачив пазурі, що тільки й чекають, щоб вп'ястися в його тіло.

Він бачив щось у своїх снах, воно кликало його на ім'я, а тіні сковували його рухи. Страх змушував його тікати, відчай надавав сил, але темрява була завжди лиш на крок позаду, не втомлюючись, не відстаючи. Він намагався зрозуміти, розмірковував, що відбирало у нього сон та спокій, але воно лише зміцнювало свою силу.

Одного разу йому здалось, що він зумів утекти, але щось впіймало його за плече. Він побачив своє віддзеркалення в вітрині магазину - віддзеркалення без обличчя, лише темна пустота, що стежила за ним. Його крик загубився у вітрі, його відчай проклав шлях через безмежність нічної вулиці.

Так продовжувалося, день за днем, місяць за місяцем, рік за роком. Він біг, але ніколи не досягав кінця. Він ховався, але те, що його переслідувало завжди було позаду.

Та настане одного дня день, коли його сили вичерпаються, коли він не зможе більше бігти. Смерть прийде, і вона стане його рятівником. Лише смерть, як велетенський камінь, чекає на його дорозі. Лише тоді, коли тіло згине, а його душа розсіється у присмеркових тінях, він знайде забуття. Через нескінченність відчаю та безнадії, він продовжує бігти, знаючи, що кінець наближається, але поки що, поки що він і далі бігтиме.