Провідниця

Здавалось, я єдиний пасажир у вагоні. Дивно. В додатку Укрзалізниці всі місця були зайняті. Моє купе – передостаннє. На пів шляху до нього в ніс вдарив тяжкий запах, наче вінілову платівку кинули у вогонь.

– Добрий вечір, – привіталась зі мною єдина пасажирка. Вона встала і протягнула мені руку, – я Ліля.

Такий приємний голос. Я затерп на мить, але потім очуняв, потис їй руку (таку теплу і ніжну) та вимовив:

– Добрий. Я Ігор.

– Я знаю…

Вона повернулась на місце до вікна і поки я зніяковілий роздягався і розкладав постіль, відчував її погляд на собі, якийсь нав’язливий і тривожний, наче вона вивчала мене. Запах паленого вінілу посилився.

Нарешті я сів і отримав можливість добре її «вивчити» – руде довге волосся зібране у хвіст, тонкі риси обличчя, навіть гострі, сама худенька, але при цьому фігуриста. Погляд чіплявся за її ноги та бюст, не хотілося його відводити, доводилося докладати зусилля, щоби не дивитись…

– Ви коли-небудь займались сексом в поїзді? – Буденно запитала вона, не відводячи погляд від чорних плямок будинків, що пролітали за вікном.

Це питання було неочікуваним. Мені точно причулося щось не те.

– Перепрошую?

Вона подивилась на мене.

– Я нічого не казала, – і загадково посміхнулась. Я зніяковів. Ну не могла вона такого спитати. Щось нафантазував собі…

До одинадцятої, моменту, коли я планував лягати спати, я не міг ні про що інше думати. Книжка не читалася, соцмережі не горталися, музика не слухалась. Кожен раз, коли я намагався наче випадково кинути на неї погляд, попадав на ту саму посмішку та загадковий, навіть моторошний, погляд у відповідь. Тоді я видавав дивні звуки та посміхався у відповідь.

Я запропонував вийти, щоби вона перевдягнулась.

Вона промовчала. І почала роздягатись. Я відвернувся (хоч і через силу). Хоча все-таки, затамувавши подих, краєм ока видивлявся її в дзеркалі дверей.

Потім вона вимкнула світло і вляглась. Густий морок заполонив простір. До запаху горілих платівок приєднався кислий йодовий аромат. Я на це не звертав увагу.  Здавалось, нічого не існувало крім неї.

Врешті я теж роздягнувся і ліг на бік, підгрібши подушку. І закляк від того, що побачив щось. Здавалось, це були великі, червоні очі, які висіли просто в темному просторі навпроти мене. Я чекав поки призвичаюсь до темряви, щоби зрозуміти, що саме я бачу, але це ніяк не допомагало.

Скільки ж пройшло часу? Перевіряти в телефоні не наважувався. Тільки дивився і дивився в ці червоні повітряні очі.

Потяг припинив рух. Вагон перестало хитати, колеса перестали торохкотіти. Можливо це станція. Але дивно, що ззовні немає ліхтарів...

І цей запах. Гидотний, але одночасно чомусь такий приємний.

Я намагався почути дихання сусідки, але вона лежала тихо, затаївшись, мов хижак, і два червоних ока продовжували дивитись на мене.

– Ти хочеш мене! – Це був не її приємний голос, що я чув до цього. І це було далеко не питання. Мене наче облили холодною водою. Я втиснувся в стінку, лице наполовину закрив ковдрою.

Червоні очі запульсували, і з кожним ударом збільшувались і яскравішали. Це вже були не жіночі очі.

– О Господи, – тільки й зміг я вимовити, сховавшись під ковдрою з головою. Це якийсь жахливий сон. Кошмар. Це не правда. Не правда. Не правда.

– Мій милий, це все правда. І Господа тут нема!

Щось торкнулось моєї ноги…

Вона зірвала з мене ковдру. Переді мною заполонивши весь простір купе стояло щось, що було лиш схоже на мою супутницю, але точно не було нею: повністю гола, в дивному сяйві, наче сама її шкіра світилась, була та сама дівчина, але вона збільшилась в розмірах; її волосся подовжилось і сягало колін; велетенськими червоними очима вона поїдала мене та мої думки.

Вона нависла наді мною і химерно усміхалась. Здавалося в її роті побільшало зубів.

– Хто ти?...

– О, я маю безліч імен: мене називали сукубом, Сереною, Мірідією, але насправді я провідниця… Провідниця Справжнього Володаря у цей світ, я кінець світла і початок пітьми, я захід дня і схід ночі… Корись мені, бо ти єдиний на шляху Царя Царів! Використай мене, моє тіло, мій голос, моє бажання! Заповни мене! Віддай своє смертне сім'я! Стань батьком Сатани, справжнього короля! А інакше зречись життя свого!

Вона вилізла на мене і поцілувала.

Опиратись я не міг.

І не хотів...