Мураха

Головна вулиця міста була перекрита для транспорту, її наповнив щільний натовп, одягнутий в чорне. За ними по боках бігли худі, голодні собаки. Я стояв обабіч дороги, очікуючи. Думав, що дочекаюся, поки вони пройдуть, але вони продовжували йти. Далі прибували змучені крокуючі жінки, чоловіки, діти, сиві старигани. Я більше не міг чекати. Ступив на бруківку і спробував пройти крізь натовп. Я майже дійшов до іншого боку дороги, коли натовп раптово почав рухатися швидше, як колонія мурах, поспішаючи кудись. Вони штовхали мене, ніби не бачили, зачепили мене, ніби каміння в потоці води. Забоявся, що мене затисне. Послідував за ними, перечіпляючись. Потилиці вигулькували перед моїми очима, мені стало трохи соромно, що не встигаю за усіма. Пришвидшив свій крок. Ми рушили до головної площі міста.

Ми зібралися навколо стели. Чоловік, що стояв по центру, сказав щось і передав нам. Шепіт рознісся площею, я сказав шось комусь на вушко, ми знов почали рухатися. Ноги почали тупотіти, крутитися стегна. Ми почали кружляти, відчуваючи жар, спітнілі, смердючі тіла, що неслися  неясно куди і навіщо.. Давай! Танцюй! Рухайся, Тупочи!" – це був вже не шепіт, а крик. Хтось взяв мене за руку, смикнув її. “ Кричи! Рви! Кусай!” Хтось потягнув мене ззаду за сорочку, ледь встрояв. Я схопив руку чоловіка, що стояв поруч, і відчув біль. "Бий! Реви! Убивай!" Я вирвав долоню з хватки дівчини, яка дряпала мене своїми маленькими ручками. Почав душити її. Вона стогнала, мені було боляче, хтось дварив мене чимось гострим, я не встиг побачити, хто це був.


Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Янголи Де Анджело
Історія статусів

08/05/24 12:09: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап