Трясця, Жорік

І рече їм ангел: Не бійтесь, ось бо благовіщу вам радість велику, що буде всїм людям

Від Луки 2:10

Я стояв посеред цієї чортової кімнати. Жорік, ти ідіот. Деган, який же ти деган. Пренечистий Беліале, дай мені сил. За що на мою голову звалилося це?

У ніс бив запах горілої плоті. Вогники на свічках невпевнено танцювали, немов боялися, що зараз і їм гаплик буде. Буде, а як же не бути!

Цей довбаний чікен Макнагетс досі левітував. Вермішель з очима. Сране колесо в колесі, вкрите сотнями беньок. Ну от як можна було так наплужити з ритуалом, щоб прикликати Офаніма? Я зло кинув погляд на купу тліючих кісток. Трясця, Жорік, ти тупо найгірший чорний маг, якого знало пекло.

— ?שְׁאַל!‏ מה אתה רוצה — пронеслося знову громом по кімнаті. — Шеаль! Ма ата роце?

Та яке просити, дурне ти одоробало? Ти вже мого друга в попіл перетворило. Срань, тупо срань. І цей, лежить, прохолоджується.

Я пнув ногою залишки тазу Жоріка. Навіть не сподівайся, що я тобі це не пригадаю. Довбограй. Сплюнув на попіл та заплющив очі.

Думай, дідько, думай. Це придурошне відкликати вже не вийде. Воно вчуяло владу і увійшло в азарт.

«Не бійтесь, — перекривляв подумки, — ну звісно, ти всього лиш почвара, яку й на небесах бачити не воліли би».

От що можна було попросити в Офаніма, щоб він тебе не знищив? Жорік вже попросив. Отримав «אפר לאפר», прах до праху. Асмодеє, май милість!

Вогнем ця гидота плювалася так, що й іфрити позаздрили би. Викликати когось! Кого? Дідько, в пам’яті лише Астарот, а на біса зараз слухати по сотому колу історію його падіння? Хіба що втомити Офаніма, може заснув би.

Мене осяяло. Жорік, я тобі обіцяю, тобі хана!

— Некама, — сказав я, впевнено дивлячись в очі янгола. Якщо ця гидота й розуміє яку мову, то це мову помсти свого жорстокого Б-га.

— ?נְקָמָה — у голосі почвари лунав сумнів.

— Міда кенегед міда! — крикнув я, доки намацував атаме на поясі. Таліон, міра відплати, око за око.

Я здійняв руку, щоб встромити лезо в одне з беньок, як Офамін відлинув від мене. Сцикливе падло, боїться своєї ж мудрості.

Колеса закрутилися, від чого у мене голова пішла обертом. А тоді різкий біль у правиці. Нестерпне пекло болю. Я закричав, зриваючи голосові зв’язки. Шкіра всохлася, м’язи зітліли. Лишилися самі кістки, що ледь трималася на суглобі.

Я рухнув на коліна, притискаючи відмерлу руку до себе. Жорік, я тобі цією культею пику у криваве місиво перетворю. Кинув погляд на зотлілу купу кісток. Ще трохи, і ти покійник.

— אפר לאפר, — громом мовило одоробло.

Моє тіло зайнялося святим вогнем, доки Офанім розкручував свої колеса. Полум’я поглинало плоть.

Чорт, знову слухати причитання Михаїла перед брамою, а тоді летіти вниз. Трясця, Жорік, з тебе бочка пива.