Гейс

-       Я не знаю, що з ним трапилось під час трейлу - зітхнув Денис Кононенко.

-       Ви ж бігли командою? - вкотре перепитав слідчий.

-       Ви не розумієте, що таке трейл - Денисові здалось, що він вперся в стіну.

-       То просвятіть мене.

-       Коли біжать трейл, не завжди команда рухається з однією швидкістю, в ідеалі - так, але насправді… буває по-різному… Марк відстав, він взагалі був в не кращій формі, тож…

-       Тож ви просто кинули його посеред лісу? - очі слідчого виказували обурення.

-       Як кинули - Марк досвідчений бігун, ніхто не думав, що трапиться… - Денис не договорив.

-       То що ж відбулось?! - майже вигукнув слідчий.

-       Не знаю! - Денис втратив терпець. - Він тупо зник на півтори доби, ось що! Його чіп не подавав сигналу, його не бачили як очима, так і на моніторі, він не фінішував, тільки після цього місцеві трохи заметушились.

-       Трохи? Людина зникла в лісі! - слідчий відкинувся на спинку стільця.

-       Підняти гвинтокрили в повітря - вже великі гроші, а крім того, ми всі підписували угоду про те, що не матимемо претензій до організаторів гонки.

-       Чорт забирай, дивні люди: одні платять гроші за участь і підписують казна що; а другі відмовляються рятувати - я вас вірно зрозумів?

-       Звичайна практика, на жаль - зітхнув Денис.

-       Далі що було?

-        

-       …його знайшли… Привіз місцевий фермер чи хто він… Але Марк… я не лікар, його стан описати важко - скоріше за все, був у шоці. Верз якусь нісенітницю, та й мене не пускали до нього надовго. 

-       Ви не помітили ще чогось дивного? - насідав слідчий.

-       Так, його тайтси та віндстопер були мокрі, а взуття - ні. 

-       Які ще тайці? І що в цьому незвичайного? 

-       Господи, тайтси - це бігові штани, віндстопер - куртка, а дивне те, що в ці дні не було дощу, що для Ірландії не характерно, а найближче озеро знаходиться далеко від гонки - пояснив Денис. - Навряд чи він добіг до озера, та і якщо так - впав і не замочив ноги? Тому і дивуюсь, чому він був мокрий. 

-       Ну припустимо, Марк щось розповів потім?

-       Оговтався, але куди він подівся та що там сталось говорити відмовлявся. Ну що мені було робити? Доросла людина.

-       Він змінився після цього?

-       Дуже помітно. Став відлюдкуватим, набив собі на руці і спині тату - якогось водяного змія… Після років веганства знову почав їсти м’ясо… 

-       І ви знову нічого не зробили? - перепитав слідчий.

-       А я мав? Марк мені не рідня, мільйони людей по світу час від часу змінюють звички та уподобання, це що, привід запроторити їх у психушку? Чи звернутись до поліції - з чим? Людина змінилась - рятуйте?! - від напруги в Дениса почало сіпатись праве око.

-       І він не розповідав вам, що планує вчинити?

-       Господи боже, та якби я тільки знав! Я б сам його здав поліції чи викликав швидку, кажу ж - він замкнувся в собі.

-       Як і більшість злочинців такого типу… Де і в кого він дістав гранати теж не розповідав?

-       Ні, але ви ж розумієте, сьогодні в нас це взагалі не проблема… Слухайте, а я можу задати вам питання? 

-       Дивлячись яке, але - так - зітхнув слідчий.

-       Під час затримання він якось пояснив свій вчинок? Бо я тільки зі СМІ знаю, те, про що більшість писали: Марк зайшов до храму і спокійно кинув у натовп під час різдвяної служби дві гранати. Вийшов і сидів біля церкви, чекаючи на швидку і поліцію? Який в цьому всьому сенс? Маячня та й годі - Денис відчув себе повністю виснаженим.

-       Його мотив нам досі незрозумілий, лікарі припускають, що після того випадку як ви це називаєте? На тому трейлі дещо трапилось і викликало хворобу. А що в нього конкретно - шизофренія чи інше, поки невідомо. Йде обстеження. Бо повірити в те, що підозрюваного три роки тому врятувало щось… типу магічної істоти, яке живе в озері, але вимагало за це людську пожертву… Самі розумієте - витвір нездорової психики. 

-       Боже мій… Яка дурість, шалене маячіння, це та істота з Лох-Несу діяла в його уяві? - прошепотів Денис.

-       Еах Уїзре. Так Марк його називає, і воно, звісно, на його хвору думку, не зовсім з цього світу. Подумки спілкуватись їм тепер довго - аж поки Марк не сконає в лікарні закритого типу.