Автостопщик

Тремтячи в тонкій осінній куртці, Микола ступив на краєчок дороги і боязко підняв догори великого пальця. Машини снували туди-сюди, здіймаючи пил, а загазоване повітря осідало в легенях усіх подорожніх, що сподівалися на милість водіїв. "Хтось-таки і мене підвезе", - думав хлопець, коли бачив, як машини зупинялися біля інших людей на узбіччі. Це вселяло в нього надію і він продовжував стовбичити край траси з простягнутою рукою. 

  Вечоріло. Сосновий ліс довкола заспокійливо шелестів, а Микола досі понуро стояв в очікуванні добродія. "До ночі чекатиму, чи що?" Покійний батько завжди застерігав його щодо автостопу, тепер Микола хазяйнував сам: ситуація була виключно його проблемою.

  Розглядаючи райдужну калюжу бензину, хлопець не помітив наближення мікроавтобуса. Коли з-під коліс полетів гравій, Микола підняв голову і зіштовхнувся очима з лихим поглядом лисого чоловіка за кермом. Ліворуч сиділа жінка - пухка, як булочка. Вона мило усміхнулася і запитала:

- Тобі, хлопчику, потрібна допомога? Застряг тут? Підкинути до міста?

Микола затнувся, не знаючи, на що відповідати спочатку. Він перевів погляд з жінки на пошрамоване обличчя водія.

- Так, будь ласка, - пробелькотів хлопець.

- Тоді сідай назад.

Микола невпевнено потягнув дверцята і побачив три пари допитливих очей.

- О, - зашарівся хлопець, - добрий вечір. 

- Добрий! - відповіла бабуся у панамці. Вона кинула красномовний погляд на свого літнього чоловіка. Той пробурмотів щось невиразне і відвернувся до вікна. З останнього ряду Миколу насторожено вивчала дівчина. Хлопець швиденько сів на вільне місце і пристебнувся. "Треба просто дістатися до міста. Вийду якнайшвидше і сяду на метро". Бабуся, тим часом, покопирсалася у пакеті, що тримала на колінах, і витягла з нього решітку для грилю.

- А ти, синку, далеченько заблукав, - почала вона. - А ми от їдемо на дачу, на шашлики. Уся родина в зборі! - вона гордо кивнула. Дід знову забурчав.

- Цікаво, - мовив Микола. - І далеко ваша дача? 

Цікаво йому насправді не було, але треба було поводитися ввічливо, якщо він навіть не збирався оплатити свій проїзд.

- Кільканадцять кілометрів. Завеземо тебе спершу, - широко усміхнулася бабця. Дівчина ззаду тихо прошипіла:

- Краще вийди зараз. Не знаєш, у що вв'язався.

- Що? - він повернув голову, але тут подав голос дід:

- Як тебе звать-то? Не годиться підбирати незнайомців. Хтозна, що вони учудять.

- Микола, - відповів хлопець, а подумки додав: "Це я маю боятися вас, діду, а не навпаки!"

- Коля...як мого брата. Помер місяць тому.

- Співчуваю, - стримано відповів хлопець, бажаючи, щоб ця розмова скоріше закінчилася, коли раптом мінівен загальмував і бабина торба полетіла уперед.

- Ой шо робиться, люди добрі, Господи поможи! - забідкалася стара, намагаючись зібрати шашличне знаряддя.

- Дозвольте мені! - випередив її Микола, відстібаючись, але щойно він схопив рукою шампур, дідуган хляснув його по спині.

- Не займай, - холодно сказав він. - Тобі те є ні до чого.

Микола підвів очі, але його збив з ніг сильний удар і хлопець розпластався по підлозі автівки. Він спробував встати, але баба схопила шампура і увігнала хлопцеві в живіт. Від болю Микола заплющив очі і голосно закричав. Літні люди витягали інші шампури, продовжуючи пронизувати ними нещасного хлопця. "Боже, чому моя смерть приходить у таких муках?" - плакав Микола, стікаючи кров'ю під кріслами. Лисий водій і його супутниця, здавалося, зовсім не чули криків подорожнього, лишень зробили музику гучніше. Мікроавтобус продовжував котитися трасою, доки у ньому забивали до смерті, як худобу, юнака.

 

***

 

- Знаєш, тату, існують гуманніші способи, - мовила жінка, затягуючись цигаркою.

- Це є ні до чого, - гнув своє дід, - адже м'ясо смачніше, як помирає знаючи, що помре.

- Дурня, - пирхнула жінка.

- Народ, але ж ми добряче зекономили. Від свинини не відрізниш! - радісно повідомив її чоловік, перевертаючи на мангалі чергову партію. - Доню, йдеш?

- Йду, - гукнула йому дівчина, закопуючи одяг та речі Миколи на задвірку. Вона співчутливо погладила відрізану голову хлопця з гарячковими очиськами і тихенько мовила: - Я ж тебе попереджала. Вижив би, якби спробував втекти одразу після моїх слів. Може, тебе просто пристрелили б, легше з тим.

Вона струсила з колін бруд і пішла до решти родини.

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Криваві айтівці
Історія статусів

07/05/24 21:40: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап