Піксельні кошмари

Майкл Фінч сидів в своєму кабінеті, повному старих книг про магію, заставленому свічками і дивними фігурками, завішаному плакатами з зображеннями демонів зі старих гравюр. Після об’явлення важких ранкових новин він був розбит і не здатен працювати. Його переповняла злоба до себе, і бажання закінчити те, що жило в ньому, кружляло його думками, зростало в середині. Вранці прибиральник знайшов тіло Кріса Девіса, одного з топ менеджерів, мертвим в офісному туалеті. Попередній висновок копів - інфаркт. Всі працівники студії розробки ігор “DeepCode” були шоковані новинами. Ранкова кава пилась в тиші і повному не розумінні, але к обіду, коли всі криміналісти поїхали, а всі поліціянти записали свідчення, по офісу поповзли чутки, що Девіс помер не просто так, всьому виною гра, яку вони розробляють, яка притягує неприємності до кожного, хто працює на проекті. Хтось з команди художниць згадав мерехтіння світла вечорами в офісі, дехто з тестувальників говорив, що дивна музика лунає коридорами будівлі. Та всі вони погоджувались з тим, що всьому виною сварка Фінча і Девіса, що відбулась вчора. Всі в компанії знали, що сюжет гри, закляття, що наповнювали книги, антураж кімнат, і самі демони не вигадані. Все це Фінч скопіював зі справжнії окультних книг, що знаходив у бібліотеках, антикварних магазинах і на eBay. Все це почало лякати людей ще більше, коли по їхньому офісу пройшла смерть.

Цілий день Майкл не міг працювати, він сидів в тиші своїх речей, знов і знов прокручуючи в голові сварку з босом:

“Гравці не будуть платити за те, що персонаж, якого вони створювали годинами, після першої ж сцени ставав демоном, і за нього не можна більше грати”, - кричав Девіс, доводячи свою думку. - “На нас насипиться гора рефандів, і інвестори пустять нашу контору по світу!”

“Ти просто не мислиш широко, це новий погляд, всі будуть в захваті! Гравець попадає в старий дім, йому цікава історія загадкових смертей, він відкриває завісу потаєнного, і сам стає демоном, якому треба збирати душі, вбиваючи людей. Тому він прямує на полювання, гравець грає перший акт за поганця, щоб на контрасті зрозуміти наслідки скоєного. Тільки після цього ми даємо гравцю грати за копа, що переслідує демона, коли кожен в своїй голові осягне скоєний їм катаклізм, коли сам буде хотіти все виправити, тоді вони осягнуть геніальність гри. Ти просто зашорився своїми графіками статистики і перестав мріяти!” - кричав на нього Фінч, не бажаючи прибирати з гри одну зі своїх найкращих ідей.

“Якщо ти не слухаєш мене, то наказ прийде зверху!” - злобно відповів Девіс, і вийшов з його кабінету. На наступний ранок ніякого наказу не поступило, бо Девіса знайшли мертвим.

“Може все й не так вже і погано”, - ця думка на секунду промайнула в голові Майкла, наче вона була не його, але все нутро чоловіка потягнулось до цієї потайної забаганки, бо тепер можно продовжити розробку саме так, як він того хотів. Ніхто до самого релізу не дізнається про головний секрет гри.

Майкл наче прокинувся від сна, він усміхаючись взяв до рук геймпад і завантажив гру в редакторі. Фінч обрав створеного персонажа, який нагадував його самого але без зайвої ваги, окуляр і залисин. Підкачаний юнак в сірій куртці, джинсах і темних кросівках продирався крізь зарості старого маєтку, освічуючи ліхтариком ледь помітну тропинку. Майкл знає, що робити, тому він одразу підбирає камінь, кидає в старе вікно, перелізає в покинутий будинок і йде в бібліотеку, не гуляючи кімнатами дому, не роздивляючись готичні портрети і лепнину рам на дзеркалах. Посередині кімнати стоїть п’єдестал з розкритою книгою. Майкл активує сцену, де його персонаж читає закляття, щоб викликати демона, який сто років тому вбив всю сім’ю, що мешкала тут. З кожним словом, що лунає з колонок комп’ютера червоний туман окутує бібліотеку. Тіло персонажа сковують судоми, безодня розвергається під ним, звідки виривається стовбур чорного туману, окутуючи персонажа, Майкл з завороженням в котрий раз дивиться на те, що проробила його команда, як тіло персонажа підкидає, закручує туманом, і жбурляє на підлогу. В момент перетворення Майкл не помічає туману, що розповзається по углам кімнати, тонкими струями наближаючись до його ніг. Фінч голосно вдихає, коли персонаж гри відкриває чорні очі, і промовляє сам до себе хриплим голосом:

- Більше ніхто не завадить мені випустити цю гру…