Особенний

Діана сиділа тихо та непорушно, не зводячи погляду з Дениса, який стояв біля вікна й перебирав пальцями монету.

Надворі ніч. У кімнаті вимкнуте світло. Вона не знала, коли і яким чином Денис пробрався до будинку.

— Чого ти…

— Цить, — обірвав він дівчину й вкотре визирнув через вікно на нічне небо.

— Ти ж все одно мене зараз вб’єш, мені вже нема чого боятись, — тремтливим голосом промовила Діана. — Якщо схочу, буду говорити.

Хлопець легенько посміхнувся й злегка зітхнув.

— Чого ти чекаєш? — запитала дівчина.

Але Денис продовжив мовчати.

— Навіщо ти вбив тих людей? — поставила ще одна питання.

— Вони мені бабки тирчали, — він мовчав із самого початку, і коли нарешті заговорив, його голос здався немов голосний плюскіт води, у яку раптово жбурнули каменюку.

— Тобі треба… допомога, — обережно промовила Діана. — Ти просто трохи не в собі.

Хлопець раптом різко засміявся, немов почув смішний жарт.

— Після того, як на тебе напав той зек, у тебе… той випадок негативно вплинув на твою психіку. І хоч ти зміг його вбити, але через це стало для тебе таким шоком, що ти на три дні впав у кому.

— Ну я ж попросив не роззявляти хавальник, — він знову визирнув у вікно й поглянув на небо.

— Я чула історії, коли люди, які прокинулися після коми, змінюються, — наважилась продовжити дівчина. — У тебе сталося так само. Нові звички, інша вимова, інша манера спілкування, майже повна амнезія.

Денис продовжував мовчки слухати, перебираючи між пальцями монету.

— Я бабою ше не був, — промовив він. — Цей пацан молодець, качався, мармизою вийшов. А дівки як на нього клюють… Я ніколи стільки з молоденькими ципочками не шпілився, — ностальгійно зітхнув він. Тоді глянув на Діану й зневажливо хмикнув. — А ти — сухоребра, ні жопи, ні цицьок… Якби мене не шукали мусара, то найшов би собі шось прілічніше.

— Послухай, тебе не посадять у в’язницю, — заговорила дівчина, все тим же тремтливим голосом. — Тебе відправлять лікуватися у психіатричний заклад…

— Коли це сталося перший раз, я справді подумав, шо йобнувся, — продовжуючи визирати у вікно й перебирати між пальцями монету, промовив Денис. — Але потім це сталось знову, і потім ше раз. І я поняв — це… це благословення. Я обраний. Я особенний.

— Про що саме ти говориш?

— Інтересно, а шо стається з вами? — він замислено звузив очі на Діану. — Куди діваєтесь ви? Оце мене всігда інтересувало.

— Я тебе не…

— Всьо пора.

Він поклав монету на підвіконня і рушив до Діани. Вона заверещала, коли побачила у його руці ніж. Він накинувся на неї, замахнувся ножем, але це в нього вийшло якось так недолуго та незграбно, що він його впустив. Не зумівши віднайти його у темній кімнаті, Денис схопив Діану за горло обома руками й щосили стиснув. Його долоні майже повністю огорнули тонку шию. Дівчина відчула, як її охоплює шок. В темряві не було видно, як на очах виступили червоні капіляри, а обличчя побагровіло. А хлопець продовжував щосили стускати долоні. Діана з відчаю замахала руками, намацала на підлозі щось тверде та холодне.

І раптом долоні Дениса втратили силу. Його хватка ослабла, а Діана закашлялась, коли у її легені нарешті поступило прохолодне повітря.

Денис упав на бік. З його живота стирчав ніж, який Діана в нього всадила. Він просто лежав. Дівчина не зрозуміла, коли саме він помер. Хотіла підвестися, але не змогла. Відчула, як хилиться додолу, як все довкола огортає ще більша пітьма…

***

— Вона на жаль дуже багато чого забула. В неї майже повна амнезія. Ми для неї буквально незнайомі люди, — розповідала жінка зі сльозами на очах своїй подрузі. — Уяви, як твоя дочка дивиться на тебе, ніби ти їй чужа незнайома людина. Це так страшно. І вся вона так змінилася, коли вийшла з коми.

— Але ж вона в тебе молодець. Вижила, й при цьому змогла вбити нападника..

Діана стояла біля дверей у своїй кімнаті й підслуховувала розмову. Задоволено посміхнулася, підійшла до дзеркала й стала себе розглядати.

— Як непривично пусто в штанях, — провела вона рукою у себе між ногами, і раптом відчула вологу. Заглянула в штани й розчаровано зітхнула. — Блядські бабські приколи. Не думав… думала, шо це так гєморно.

І пішла шукати прокладки, але раптом помітила на підвіконні монету. Взяла, й посміхнувшись, кілька разів перебрала її між пальцями…