Шосте червня

Білявий хлопчина весело крокував вузенькою вуличкою, тримаючи у кишені розкладного туристичного ножа. На вустах його грала легка посмішка, радісний погляд милувався літнім пейзажем — довкола зелень, над головою блакитне небо, тепло.

Він звернув до одного з дворів, де на лавці під забором сиділа бабця. Підійшов до неї, прочинив хвіртку, дістав ножа. Бабця з настороженою підозрою поглянула на хлопця. Той з насолодою вдихнув на повні груди, з руків’я ножа вискочило лезо, яке він всадив бабці у горло. Та захрипіла, вихаркуючи кров. Хлопець взяв її попід руки, затягнув до двору й поклав за гаражем. Тоді пішов до будинку. Відчинив двері, виждав кілька секунд, а тоді махнув ножем саме тієї миті, як з них вийшов чоловік. Коли той впав з перетятим горлом, хлопець переступив через нього, зайшов до однієї з кімнат, де перед телевізором сиділа жінка. Вона обернулась глянути, хто то увійшов, й одразу ж схопилась за шию, в яке стомилось гостре лезо. Хлопець не став витягати ножа. А пішов до іншої кімнати. Прочинив двері, й побачив на ліжку вродливу дівчину у легкій коротенькій літній сукні.

Дівчина звела брови від подиву. Хотіла щось запитати, але хлопець, хтиво посміхнувшись, кинувся до неї. Вона стала пручатися, але нападник немов знав наперед кожен її рух, й з легкістю позбавив її літньої сукні та спідньої білизни. Й притиснувши до ліжка почав пестити. Вона верещала. Голосно. А він навіть не намагався змусити її замовкнути.

— Мені ніколи не набридне це робити, — промовив хлопець, нахабно мацаючи сідниці, груди, геніталії.

Тоді він зняв штани, перевернув дівчину на живіт, прилаштувався зверху, й почав задовольнятись.

— Ніколи не набриднуть ні ця божественна дупа, ні ці ідеальні груди, — його руки хижо стискали тіло дівчини.

Та плакала, кричала. А хлопець насолоджувався.

І коли він цілком вдовольнився, одягнув штани, і сів у крісло, віддихуючись й споглядаючи на свою нещасну жертву, що ридала на ліжку від того жаху, який він з нею вчинив.

Хлопець раптом зліз з крісла, став на коліна й заклав руки за голову. Через мить до кімнати увірвались поліцейські…

***

— Невже кілька хвилин задоволення коштували всього того? Вбити всю родину, а дочку зґвалтувати?! Тобі двадцять, ти молодий, у тебе було все життя попереду. Ти знаєш, що з такими, як ти роблять у в’язниці? Ти ж тепер до кінця життя проведеш у пеклі. Нащо таке робити? — допитувався один з поліцейських у хлопця, який сидів у камері відділку поліції.

— Зараз до тебе зателефонує дружина, — натомість відказав хлопець. — Запитає, що готувати на вечерю.

Як тільки він це промовив, у поліцейського задзвонив телефон. Той глянув на екран, з подивом звів на ув’язненого брови й прийняв виклик.

— Так, сонце, я тебе слухаю, — промовив він.

— Алло, любий, що будеш на вечерю? — пролунав з телефону тонкий голос.

— Думала, може голубців наробити, — пропищав хлопець, спробувавши спародіювати голос дружини.

— Думала, може голубців наробити, — пролунало з телефону.

— Добре, сонце. Нехай будуть голубці, — поліцейський поспішив вимкнути телефон.

— Як ти це зробив!? — промовили в унісон хлопець та поліцейський.

 — У тебе дуже гарна дружина, — розслаблено сидячи у камері, промовив хлопець. — Вона натуральна білявка, але там, — він вказав поглядом вниз, — вона чомусь темненька. — У неї соски ніжно-рожевого кольору. На правій сідниці дві родимки…

Поліцейський мовчки витріщався на хлопця, пронизуючи його поглядом у якому змішалися страх і гнів.

— Ви живете по вулиці Вокзальній. Будинок 6, квартира 24, — хлопець глянув на поліцейського, злорадно посміхаючись. — Я безліч разів робив це з багатьма дівчатами. І з твоєю Аліною теж. Багато, багато разів.

— Що ти мелеш?! — не тямив себе від люті поліцейський, відчуваючи, як його все більше огортає шок.

— Я не сяду. Сьогодні шосте червня. Завтра я прокинусь, і буде знову шосте червня. Як і тисячі разів до цього. І ніхто нічого не пам’ятатиме. І ті, кого я вбив, знову будуть живі. А я, якщо захочу, візьму будь-яку дівку, котру мені схочеться. Взагалі, робитиму все, що заманеться. Бо мені за це нічого не буде…

***

Хлопець прокинувся й одразу збагнув, що щось не так. Він відчував холод. Раніше було не так. Він розплющив очі й розгублено забігав поглядом — побачив, що досі сидить у камері.

До ґрат підійшов той самий поліцейський і дістав телефона.

— Сьоме червня, — показав він дату на екрані.