Сусіди знизу

Микола здригнувся. Фак, друга ночі, а вони знову чимось займаються. Стукотять, наче в квартирі зверху нікого абсолютно не існує. І від цього галасу ще й дитину розбудили. Як можна бути такими тупоголовими? Микола тяжко здихнув і пішов до дитини.

Тимофійчику три місяці і це його на даний момент єдине життя у цім домі. Мати хлопчика при пологах померла. Він вважав, що в тому винні лікарі. Та насправді була не надто здоровою. І це щось, лікарі знайшли в самий останній момент.

Бідна Жанна!

Микола позов в суд подавати не став. Все одно б справу зам‘яли.

Стукіт продовжувався деякий час і навіть зникнув на мить, а потім знову почався і Тимофій знову почав кричати. Чоловік узяв дитину на руки, заспокоїв, і перед виходом тихо вилаявся. Повернув голову до кімнати сина і сказав, що дуже скоро повернеться, Татку потрібно знову розібратися з тими тупими.

Так, траплялося це вже не раз. Відтак коли померла дружина почалися ці всі неприємні сусідські ситуації в будинку. І кожного разу двоє молодих хлопців без негативу говорили, що це не вони, що то це в нього щось. Спершу Микола в це навіть вірив і стукоти не чулись. А тепер ось знову. І знову третій поверх, ті трикляті консервні двері з червоного гіпсокартону, а також знову 35 номер квартири. Микола стражденно і змучено затис дверний дзвінок.

Найдивнішим було те, що стукоти припинялись, як тільки той доходив до квартири сусідів, а разом із тим зникала тривога, від якої він говорив «Лише б не вибили зуби за ним розірваний сон, бо що то за вчитель історії без зубів!»

Дружина би це зацінила!

Дружина його не любила і хотіла піти, та зупинив усе незахищений статевий акт не за її волею. Вона перед смертю сказала йому:

– Якщо я помру, то ти також сконаєш!

Тепер у нього мертва дружина, не має жодного родича, і малюк, задля якого він був готовий на все, навіть поставити сигналізацію у квартирі.

В 35-тій знову стало тихо і лишень невеликий шурхіт дав зрозуміти, що до дверей хтось підходить.

– Доброї ночі, це знову ви? Ну ми ж вам вже казали, що нічого не робимо о другій то годині ночі. Нам на пари.

– Мені також на роботу. Я вчитель історії.

Хлопчина сильно позіхнув і протягнув.

– Це доообре, та ми справді спимо. В нас сьогодні вже здача курсових.

– Гаразд, добре, мабудь треба буде з‘їжджати.

Микола хотів був вже йти, та тут хлопець запитав:

– У вас цигарки не буде?

– Буде.

– Тоді зачекайте, мені тільки тапки одягнути.

– Ви давно тут? – запитав хлопець, коли вони вже обоє стояли на коридорі, де час від часу спали місцеві алкаші.

– Давно. Роки два точно. Маю сина, дружина моя померла при пологах.

– Коли це трапилось?

– Три місяці тому.

– А ми переїхали сюди два тижні як.

– Тобто?

– Ось так.

– А господарка вам здає цю квартиру, бо тут з‘їхали старі?

– Так точно. Але звідси останні жельці з‘їхали роки два тому.

– То з ким я тоді говорив три місяці тому?

– Не знаю. Мене тут точно не було.

– Тоді так само було два молодих студента.

Микола приклав долоню до лиця. Стала проступати тривога від незрозумілості. А потім почув спочатку стукіт, потім плач свого сина і після того сигнал, що хтось чужий всередині квартири.

«Я ж закривав всі двері!»

Микола здригнувся, хутко погасив сигарету і вибіг на четвертий поверх.

Перевірив двері. Все так, як воно і має бути!

Він відкрив двері квартири, котра щойно сильно гримнула. Чоловік не знав, шо буде далі і тому тихо зайшов всередину. Там було темно. Абсолютно.

В голову вдаряли різні думки, а ще різкий запах, що вів від спальні Тимофійчика, від якого він повністю знепритомнів.

Його розбудив спів. Це був її спів. Спів Жанни. Він ошелешено відкрив очі і рота, зрозумівши, що коло нього стоять троє бісів і дивляться на істоту, котра тримала дитя в руках. В ній вже не можна впізнати дружину молодого вчителя історії.

– Жанно, ти як тут? Ти ж мертва!

Звірячими очками вона вирячилась на чоловіка і голос її змінився на лякаюче диявольський.

– Я прийшла забрати те, що тобі не належить!

…І пазурами істота до крові затисло дитяче плече…