Микола здригнувся. Фак, друга ночі, а вони знову чимось займаються. Стукотять, наче в квартирі зверху нікого абсолютно не існує. І від цього галасу ще й дитину розбудили. Як можна бути такими тупоголовими? Микола тяжко здихнув і пішов до дитини.
Тимофійчику три місяці і це його на даний момент єдине життя у цім домі. Мати хлопчика при пологах померла. Він вважав, що в тому винні лікарі. Та насправді була не надто здоровою. І це щось, лікарі знайшли в самий останній момент.
Бідна Жанна!
Микола позов в суд подавати не став. Все одно б справу зам‘яли.
Стукіт продовжувався деякий час і навіть зникнув на мить, а потім знову почався і Тимофій знову почав кричати. Чоловік узяв дитину на руки, заспокоїв, і перед виходом тихо вилаявся. Повернув голову до кімнати сина і сказав, що дуже скоро повернеться, Татку потрібно знову розібратися з тими тупими.
Так, траплялося це вже не раз. Відтак коли померла дружина почалися ці всі неприємні сусідські ситуації в будинку. І кожного разу двоє молодих хлопців без негативу говорили, що це не вони, що то це в нього щось. Спершу Микола в це навіть вірив і стукоти не чулись. А тепер ось знову. І знову третій поверх, ті трикляті консервні двері з червоного гіпсокартону, а також знову 35 номер квартири. Микола стражденно і змучено затис дверний дзвінок.
Найдивнішим було те, що стукоти припинялись, як тільки той доходив до квартири сусідів, а разом із тим зникала тривога, від якої він говорив «Лише б не вибили зуби за ним розірваний сон, бо що то за вчитель історії без зубів!»
Дружина би це зацінила!
Дружина його не любила і хотіла піти, та зупинив усе незахищений статевий акт не за її волею. Вона перед смертю сказала йому:
– Якщо я помру, то ти також сконаєш!
Тепер у нього мертва дружина, не має жодного родича, і малюк, задля якого він був готовий на все, навіть поставити сигналізацію у квартирі.
В 35-тій знову стало тихо і лишень невеликий шурхіт дав зрозуміти, що до дверей хтось підходить.
– Доброї ночі, це знову ви? Ну ми ж вам вже казали, що нічого не робимо о другій то годині ночі. Нам на пари.
– Мені також на роботу. Я вчитель історії.
Хлопчина сильно позіхнув і протягнув.
– Це доообре, та ми справді спимо. В нас сьогодні вже здача курсових.
– Гаразд, добре, мабудь треба буде з‘їжджати.
Микола хотів був вже йти, та тут хлопець запитав:
– У вас цигарки не буде?
– Буде.
– Тоді зачекайте, мені тільки тапки одягнути.
– Ви давно тут? – запитав хлопець, коли вони вже обоє стояли на коридорі, де час від часу спали місцеві алкаші.
– Давно. Роки два точно. Маю сина, дружина моя померла при пологах.
– Коли це трапилось?
– Три місяці тому.
– А ми переїхали сюди два тижні як.
– Тобто?
– Ось так.
– А господарка вам здає цю квартиру, бо тут з‘їхали старі?
– Так точно. Але звідси останні жельці з‘їхали роки два тому.
– То з ким я тоді говорив три місяці тому?
– Не знаю. Мене тут точно не було.
– Тоді так само було два молодих студента.
Микола приклав долоню до лиця. Стала проступати тривога від незрозумілості. А потім почув спочатку стукіт, потім плач свого сина і після того сигнал, що хтось чужий всередині квартири.
«Я ж закривав всі двері!»
Микола здригнувся, хутко погасив сигарету і вибіг на четвертий поверх.
Перевірив двері. Все так, як воно і має бути!
Він відкрив двері квартири, котра щойно сильно гримнула. Чоловік не знав, шо буде далі і тому тихо зайшов всередину. Там було темно. Абсолютно.
В голову вдаряли різні думки, а ще різкий запах, що вів від спальні Тимофійчика, від якого він повністю знепритомнів.
Його розбудив спів. Це був її спів. Спів Жанни. Він ошелешено відкрив очі і рота, зрозумівши, що коло нього стоять троє бісів і дивляться на істоту, котра тримала дитя в руках. В ній вже не можна впізнати дружину молодого вчителя історії.
– Жанно, ти як тут? Ти ж мертва!
Звірячими очками вона вирячилась на чоловіка і голос її змінився на лякаюче диявольський.
– Я прийшла забрати те, що тобі не належить!
…І пазурами істота до крові затисло дитяче плече…