– Хтось пришив сусідського пса! – знервовано сказав батько, увірвавшись до хати.
– Тобто? – запитав хлопець, наминаючи свій обід.
– Ця хрінь мене вже дістала! – продовжив батько, – спочатку кури, тепер пес!
– Думаєш, у місті завівся психопат? – запитав хлопець, батько тупо глянув на сина, – я чув, вони спочатку тренуються на тваринах перед тим, як почати вбивати людей.
– То що, ти хочеш сказати, що завтра я знайду розпатране тіло дитини?
– Це лише гіпотеза.
– Гіпотеза, не гіпотеза, але бери лопату, Раяне, і шуруй за мною!
Син та батько зайшли до лісу, що був близько з домом.
– А що ти скажеш сусідці? – запитав хлопець.
– Поки не спитає, я нічого не знаю.
– Але ж…
– Раяне, якщо хочеш – скажи сам, мені легше буде, – відрізав той.
Хлопець промовчав. Батько привів його на місце де знайшов собаку. Від побаченого Раяна ледь не знудило. Склалося враження, наче собаку рвали на шматки.
– Може це гризлі? – висловив здогадку Раян.
– У цьому районі їх немає, – заперечив батько, – але це точно якась бісова хрінь!
Вони закопали тіло. Точніше те, що від нього залишилось. Втомлені, вони повернулися до будинку. Вечоріло. Раян сидів з книгою в руках, але думки про побачене досі не відпускали. Йому подобався Берні, пес місіс Блек. Совість гризла його за те, що вони потай поховали собаку. Берні був вартий кращого. На вулиці почувся протяжний вий. Чиясь тінь промайнула за вікном. Хлопець підійшов подивитись.
«Можливо койот?,– подумав він,– койоти нападають на домашніх тварин».
Раян вдивлявся у різні боки, а потім подивився у сторону лісу, проте нічого не побачив у темряві. Стало тихо. Він вже хотів повернутися у ліжко, як почув важкі кроки. По тілу наче пробігли мурахи. Він стояв майже не дихаючи, вдивляючись у темряву. Кроки наближалися, здавалося, він чув важке дихання невідомого звіра…
– Раяне? – від звуку батькового голосу хлопець здригнувся, серцебиття прискорилося, – що ти там робиш?
– Я наче щось побачив, – відповів хлопець, вирівнюючи дихання, – хтось біля будинку.
Мітч кивнув.
– Піду подивлюсь.
– Впевнений? Це було щось велетенське. Може таки гризлі?
– Я вже тобі казав. Напевно, то якийсь хрінів жартівник, який патрає курей та собак.
Ідея Раяну була не по душі, але він пішов вслід за батьком. Мітч був не з лякливих. За своє життя він бачив чимало. У молоді роки він брався за будь-яку роботу: відшкрябував залишки підлітків з асфальту, котрі любили ганяти трасою, підробляв у морзі та ще на якійсь не найприємнішій роботі. Через це Мітч став твердошкірий. Проте Раян більше вдався у матір. Коли Мітч посилався на силу, Раян старався знайти шлях меншого спротиву.
Батько перший вийшов у ніч зі старою битою, а Раян йшов за ним з ліхтарем. Темне подвір’я освітлював повний місяць. Вони обійшли будинок, але нікого не бачили. Раян відчув під ногами щось схоже на камінь, посвітив і побачив частину заячої лапи. Мітч попрямував до лісу.
– Тату, може не варто? – знервовано промовив Раян, – краще повернемося у дім.
– Не хвилюйся, синку, – відповів батько, – далеко той сучий син не міг піти. Я цей ліс знаю як свої п’ять пальців.
Вони йшли знайомою стежкою. Знову почувся затяжний вий. Раян зупинився. Подивився по сторонах.
– Тату, ти…, – але Мітча вже не було видно.
Хлопець почав панікувати. Навіть з ліхтарем видимість була погана.
– Тату?! – прокричав він, – тату?
Відповіді не було. Світло ліхтаря згасало. Хлопець кілька разів постукав по ньому, але нічого. Сподівання було лише на місяць, що де-не-де пускав свої промені крізь щільні крони дерев. Він йшов наосліп.
– Тату! Тату!
В пітьмі він спіткнувся та впав. Хлопець подумав, що зачепився за дерево. Він спробував знов увімкнути ліхтар, стукаючи по ньому, і той, нарешті, засвітився. Світло відкрило жахливу картину: Мітч лежав мертвий на землі, а його черево було розірване. Органи, що ще залишилися, були наче надкушені. Хлопець ледь стримував крик та сльози. Поблизу почувся шурхіт. Раян озирнувся. Здавалося, він чув дихання десь поряд. У ніс вдарив запах крові. Він повільно підвівся, а потім побіг щосили, але хтось чи щось, побігло за ним… В кінці дороги вже виднівся будинок, в надії хлопець прибавив темп, але невідомий звір повалив його на землю за метр від вхідних дверей.
Останнє, що побачив Раян – це здоровенні ікла. Звір розривав його плоть, але крик ніхто не почув…