Пес

Прохолодний вітер лоскоче шкіру. Крок за кроком, я наближаюся до будівлі, яка колись була моїм домом. Босими ногами торкаюся землі. Мілкі камінці дряпають стопу, бруд залишає неприємні липкі плями. Я проводжу рукою по старим дверям і мій палець пронизує ледь помітним болем. Крапля крові вислизає під скалкою. Я виймаю її, але рана не загоюється миттєво. Мені подобається знову відчувати, як неідеальне тіло реагує на зовнішні подразники. Колись ця скалка могла змусити мене заплакати. А бруд на стопах відчувався як наймерзенніша річ на світі. Тепер, за довгий час відчути щось на своїй шкірі було приємно.

Я відкриваю двері та повільно озираюсь. Це важлива умова мого завдання. На цьому етапі я міг піддатися сумнівам, спогадам та відчути щось, але цього не сталося. Я дивлюся на обдерті шпалери, під якими малював усміхнені обличчя, зламаний стіл, на якому в сльозах виконував домашні завдання, ліжко, на якому так незграбно втратив цноту. Тут не було за чим сумувати.

Я підходжу до столу ближче та проводжу рукою по його поверхні, залишаючи під пальцями чорні обвуглені сліди. За мить вони загораються, а за кілька секунд горить весь стіл. Полумʼя охоплює стілець, що лежить перевернутий поруч, дістається до ліжка, підбирається до стін. Вогонь тягнеться своїми язиками все вище до стелі та все глибше до моєї душі. Намагається знайти там слабке місце, спіймати відчуття жалю чи втрати. Але йому не вдається. Я бачу спогади, але вони тільки віддалено нагадують мене. Жалюгідний хлопчисько, який так старається отримати схвалення від батька та підтримку матері. Бачить своїми друзями тих, хто постійно кривдить його, адже вони хоч звертають на нього увагу.

Вогонь огортає мої плечі, наче в теплих обіймах. Насправді ж, він чекає нагоди, щоб задушити мене.

Хлопчик отримує задовільні оцінки та приходить додому вчасно. Хлопчик відкривається вчительці, яка ставиться до нього добре. Хлопчик закохується в дівчину, яка насміхається з нього. Хлопчик знаходить собаку, але батько не дозволяє його залишити. Він годував його щодня, приносив частину свого сніданку та вечері. Рекс проводжав його до школи, а потім від школи майже до будинку. Собака знав, що не може підходити до дому близько, але завжди чекав на нього наступного дня, протягом багатьох років. Коли хлопцю виповнилося вісімнадцять, вони зі старим Рексом жили уже вдвох.

Полумʼя залишило кілька червоних плям на спині. Шкіру обпекло і я відчув, що мені стає важче дихати.

Колись Рекс захистив хлопця, коли однокласники хотіли відібрати у нього гроші, які він сам заробив. Ледь не вкусив поганця за руку, але не зробив йому боляче, тільки налякав. Вони ходили разом до річки і хлопчик тренував його. Собака знав багато команд, мав гарні проникливі очі та мʼяке чорне хутро, любив дешеву ковбаску та курячі кістки. А ще він любив хлопця та був йому єдиним вірним другом.

Я вже й забув як це – відчувати біль. На Землі минуло всього декілька років, але в місці де я був, час спливає інакше. Ці кілька років дорівнювали століттям мого безтілесного, підсвідомого існування в забутті. Там я готувався до нового етапу свого життя, в якому не буде місця для банальних людських проблем. Остання моя зупинка на цій Землі, моє останнє завдання, яке зараз під загрозою через пса.

Він важко помирав. Страждав останні кілька тижнів, але тримався з останніх сил, бо не хотів покидати мене. І я був поруч з ним весь цей час. В його очах більше не було того жвавого блиску, кінцівки перестали рухатись, він не міг їсти. Він прожив хороше і довге життя, як для собаки і його час закінчився. Але я не міг його відпустити, бо навіть у дорослому житті я так і не знайшов когось, хто був би мені рідніший за Рекса.

Біль ставав все нестерпнішим. Я досі намагався врятувати завдання, відігнати настирливі думки та почуття, але його останній погляд став перед очима. Моя шкіра вся була вкрита опіками, я кричав від болю, благав зупинити це.

Я не зміг. Мені не вдалося забути своє життя хай яким би жалюгідним воно не було. Вогонь огортав кожну частину мого тіла, поглинав, знищував всі шанси на вічне життя без людських потреб. А я все думав про пса, який зробив моє життя хоч трохи значущим.