Під зоряним небом

Їх було троє: чоловік, жінка і собака. Скоро мав з'явитися четвертий. Проте поки що, він міцно спав в утробі матері, поки вони йшли у невідомість споглядаючи зоряне небо, яке вже місяць як перестало бути їх небом.

— Зачекай. Андрію, будь-ласка, — жінка зупинилася і обережно сіла в траву. — Я більше не можу. Маю перепочити.

Чоловік зробив гучний вдих. Звісно вона не може. Звісно що так. Покликав коротким свистом собаку. Молода вівчарка присіла поруч біля його ніг і тихо заскулила. Він вийняв із рюкзака собачу кісточку і протягнув їй. Вона поклавши морду на лапи, задоволено гризла смаколик. Потім чоловік дістав пляшку з водою і кілька злакових батончиків. Поділився з жінкою.

— Дякую, — прошепотіла вона.

Він не відповів. Лише дивився в нічну пітьму, виглядаючи невідомо що у завитках трави і жував свою пайку.

— Як гадаєш, це правда що там є інші люди?

Він хотів відповісти що не знає. Можливо той старий якого вони зустріли тиждень тому видавав бажане за дійсне. Можливо людей взагалі більше не залишилося і навіть вони просто привиди що блукають старими дорогами в пошуках небуття.

— Треба сподіватися на краще.

Вона сумно усміхнулася. Майже напевно розуміючи, що відбувається в його голові.

— Так. Ти правий.

Згодом він розклав спальні мішки. Проте розпалювати вогнища не став. Зорі світили над ними, і він сумно посміхнувся усвідомлюючи що вираз “ми не єдині під зорями” набув додаткового значення — темного.

— Ти спиш? — запитала вона.

— Я не буду спати, — відказав він.

— Припини. Ми однаково не зможемо втекти, якщо вони знайдуть нас.

Це була правда. Єдиний вихід ховатися. Ховатися щоб вижити. Проте заради чого?

— Знаєш. Я боюся.

— Знаю.

— Ти не зрозумів. Не за себе. Мені лячно від думки…

— В якому світі народиться наша дитина?

— Так, — відповіла вона. — Ти зрозумів.

Звісно він зрозумів. Його також не полишала ця думка.

— Все буде добре. Люблю тебе. Спи.

— І я тебе, — прошепотіла вона.

Коли він переконався що вона заснула, виліз із свого спального мішка відійшов на кілька метрів від їх стоянки і заревів мов мала дитина.

— Заради чого? — запитав він себе. — Куди ми біжемо? Куди.

Ніхто не відповів. Тріскотіли коники.

До нього підійшла собака. Лизнула руку. Він торкнувся її шерсті. Провів рукою, відчуваючи тепло її тіла. Заради чого?

Він думав про це вже кілька тижнів. Що це? Акт боягузтва, чи єдине можливе рішення в цій ситуації. Дістав із кишені ножа. Провів пальцем по лезу перевіряючи наскільки воно гостре. Заради чого?

Він повернувся до їх невеличкого табору. Жінка яку він кохав. Ненароджене дитя. Собака повернулася з ним. Заради чого?

Він присів поруч з дружиною. Ніж був липким від поту. Він витер його об сорочку.

“Боже, якщо ти є на цьому світі, пробач мені, — подумав він і поглянув на її янгольське обличчя. — І ти мені пробач.”

Він вдарив її ножем у шию. Думав що все буде швидко. Що вона навіть не прокинеться. Однак сталося не так. Ці звуки. Її кров на руках і цей погляд. Він розкаявся. Хотів все переграти. Проте як? Позаду в зарослях трави скулила собака. І він скулив. Ридав, аж поки світло в її очах не завмерло.

Дика суміш провини, болю, жалю. Дика суміш всього вирвалася з його горла і він закричав.

— Заради чого? Заради чого ви тут? Що вам треба?

Якщо вони його почують йому не доведеться вбивати себе. Хіба ні? Нехай вони впіймають його і смерть буде жахливою. Проте так ніхто і не прийшов. На мить закралася думка, що і нема більше їх тут. Що вони пішли у ту космічну клоаку з якої виринули. Проте де там?

Піднести ніж до горла було не важко. Зробити певний удар, значно важче. Він помирав дивлячись стуманеним поглядом на гладь небес. Сюркотали коники.

Через зарослі трави бігла тінь. Собака породи вівчарка. Вона розуміла що відбулося і оплакувала це. По своєму. Вона бігла довго. Під дивовижно яскравим, красивим зоряним небом.





Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Раки Зодіаку
Історія статусів

07/05/24 10:41: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап