Дівчинка з кульбабками

Був гарний день. Промінці оживляла красу всього довкола.

В поєднанні з сонцем все здається набагато яскравішим та живішим, ніж є насправді. Листя та трава здаються зеленішими, квіти розкривають свої бутони, насолоджуючись теплими деньками. Тваринки вилазять зі своїх нір та ніжаться під промінцями.

Саме в один із таких гарних весняних деньків дівчинка, на вигляд років тринадцяти, їздила велосипедом по ґрунтовій дорозі серед поля.

Вона місцева та ще з дитинства гасала на своєму ровері не лише по рідному селищу, а і по його околицях, не рідко заїжджаючи в якісь хащі, де певно вже десятиріччями не ступала людська нога. Так сталося і в той день. Вона знала ті місця. І знала вона також те, що її там ніхто не потривожить.

Проїжджаючи якусь чергову ділянку лісу, що межує з полем, вона спинилась. Поклала велосипед у високу траву так, щоб його ніхто не знайшов крім неї, все ж, тут іноді проїжджали машини, вона покрокувала вглиб лісу.

Дівчинка вже пройшла певно з пів кілометра та продовжувала йти. На деревах гарно співали пташки, а оскільки ще була весна і на деревах не було густого листя — промінці проходили прямо крізь їх крони.

Дівчинка продовжувала йти серед сонячного сяйва, але вона не заблукала, вона знала куди іде та що очікувала там побачити.

Нарешті прийшла. Перед нею свої береги розкинув невеликий чистесенький ставок. Ні ряски, ні очеретів, диво, що такий він взагалі існував без втручання людських рук. Неподалік глиняного берегу знаходилась рясновсіяна жовтими кольорами галявина з кульбабками. Дівчинка іноді приходила, щоб посидіти на бережку та покидати у воду сонячні квіточки.

Вона зірвала одну квітку, за нею ще одну, а потім ще і ще. Ось в її руках вже був жовтеньких букетик, що ледь поміщався в дрібні худорляві рученята. Дівчинка підскочила до берегу та всілась недалеко від води.

Ставок починається не глибоко, а вже потім набирає глибини.

Поклала поряд свій кульбабковий скарб та взяла між тонкими пальцями одну квіточку. Покрутила трохи в руці, розглянула з усіх сторін та відірвала стебло. Викинула його в кущі, а сонячний бутон пустила по воді. Квітка закрутилась та поплила далі від берега. Вона повторила це майже з усіма квітками. Ось на поверхні кружляли вже мабуть сотні кульбабок, точно порахувати було складно. Квіткова королівна сиділа, розглядаючи своє творіння. Теплий вітерець розвивав її коротеньке волосся, підперезане вінком-тіарою. Ніхто її не тривожив, все заполонили звуки природи, співали пташки, серед квіток гуділи бджоли та інша комашня, десь в кущах пробіг заєць. Вони тут часто зустрічаються, тому, хоч зайця видно не було, дівчинка була впевнена, що це саме він.

Радісна усмішка жевріла на обличчі дівчинки. Нарешті вона пішла від того домашнього жаху та настав довгоочікуваний спокій. Тут її не потривожить, вона була переконана.

Удар. І ось вона вже лежала, зарившись маленьким носиком в глину, а з її голівки стікала темно-кармінова кров. Червона рідина помалу застигала на її білявому волоссі та тендітних пелюстках кульбаби. Кров стікала у воду, перетворюючи її на червоне місиво, а над тілом безневинної дитини стояв кремезний чоловік. Він дивився на квіткову королеву, яку щойно скинув зі свого трону. В його руках була важка ржава сокира, на якій лишився слід крові.

Новоспечений король махнув нею декілька разів з усією його силою та розділив, скинуту на дві частини, а потім ще кілька ударів. Склав всі частинки ще теплого тільця в лляний мішок, кинув туди кілька цеглин та найбільшу квітку кульбаби, яку тільки можна було знайти на тій галявині. Розсуваючи ногами квіткове творіння на воді своєї попередниці, поволочив закривавлений мішок до дна. За ним, ніби червона накидка, лишався кривавий слід. Щойно скинута з трону королівна приєдналась до решти.