Спадок

«Потрібно зробити рівний розріз шкіри. В ідеалі — одним протяжним рухом від шиї до лобка. Або хоча би старайся не цюкати ножем, бо це псує краї розрізу. От як тиждень тому ти порізав шкіряний диван, то за відчуттями має бути чимось схоже.

Якщо сподіваєшся, що шкіра розкриється самостійно, немов сорочка — помиляєшся. Так може статись лише у дуже не свіжого трупа. Але не занадто гнилого. Бо за умовний місяць-два в теплі шкіра перетворюється на в’язку субстанцію зелено-коричневого кольору. Просочується між пальців наче розтоплене вершкове масло, коли намагаєшся просто перевернути чи поправити положення трупа. Зараз буде легше, бо він свіжий. І худий. Не те, щоб жир було складно розрізати, просто вся та його товща потім заважає працювати всередині.

Береш за край розрізу і відтягуєш шкіру доверху, щоб підрізати плоть під нею. Тут уже можна коротшими рухами леза. Уяви, що тобі потрібно віддерти приклеєний лист паперу від столу за допомогою ножа: відгинаєш краєчок і підрізаєш, потім знову вище, нижче, але щоб аркуш обов’язково залишився неушкодженим по завершенню. Отак поступово оголюючи ребра, ти дійсно перетвориш шкіру грудної клітки на половинки сорочки, яка розгорнеться в сторони.

Тепер вхопись за плече і порухай ним. Бачиш, де кінець ключиці рухається біля грудини? Це місце потрібно розрізати. З обох боків. Просто натисни і лезо зробить все за тебе. Це суглоби, тому важко не буде. А зараз моє улюблене: встромлюєш вістря між першим і другим ребром, прорізавши м’яз. Ні, це не все. Тепер обхопи рукоятку обома руками і силою потягни донизу, розрізаючи по ходу леза реберні хрящі. Це навіть легше, ніж з ключицею. Має вийти щось типу «пум-пум-пум-пум-пум», наче палицею по перилах.

Що? Ні! Ти не пошкодиш нічого у грудях. Як тільки ніж зануриться між ребра, разом з ним туди проникне повітря. Легені просто спадуться і розпластаються усередині вздовж хребта. Тепер можна вилучати грудину — кістку, до якої спереду сходяться ребра. Але обережно: кінці обрізаних ребер достатньо гострі для того, щоб створити один чи два неприємних порізи на руках. Згоден, чимось схоже на вигляд розпатраної свині, яку ми зарізали до Великодня.

Забудь про всі свої дурні фільми, де кишки випадають в долоні з розрізаного черева. Бачиш, як компактно вони тримаються купки? Це все завдяки брижі. Вона немов широоооооке міцне віяло, зроблене переважно із цупкого жиру, пронизаного судинами. А як ти думав, живиться кишечник? Гівном усередині? От до верхівки цього «складеного широкого віяла» він якраз і кріпиться. Скручується в кумедні клубочки наче святкові пуделі, зроблені із довгих сіро-зелених повітряних кульок. Лише розрізавши брижу, ти дозволиш кишкам розтягнутись і випасти на ступні чи підлогу.

Але повернемось вище, до шиї. Береш довгого ножа і глибоко застромлюєш його під щелепу збоку. Отак знизу вверх під розітнутою шкірою, щоб вістря проникло аж до рота. І починаєш ковзати вздовж внутрішнього боку нижньої щелепи півколом, допоки не розітнеш усі перешкоди на шляху леза. Бачиш, як гарно видно переміщення ножа під шкірою з боку вбік? Ніби ковзаєш по кадику під високим коміром водолазки.

Ти не чітко відчуватимеш, як розрізаються м’язи та судини, оскільки метал у руці раз у раз скреготітиме об кістку щелепи. І коли нарешті обріжеш усе зайве — просовуєш руку під шкіру, хапаєш за язик і опускаєш його в розріз. Тепер все разом віддираєш аж до діафрагми, разом з… Що таке? Втомився? — Ну то йди побався у підвалі. Продовжимо на іншому тілі…»

— Це все? — запитала Інна і подивилась великими очима.

— На цій — так, але там ще два десятки таких касет, — Ігор поставив старий магнітофон біля ніг.

— Де?

— В закинутому будинку за містом. Коли знімав матеріал для ютюбу…

— Скільки років цим записам?

— Складно сказати, але років п’ятнадцять, не менше… Кицю, це ж довбані касети з двотисячних!

— Ну нащо тобі такий контент? Ото лазити закинутими місцями вночі… Це погано закінчиться!

— Яке? Канал росте! П’ять тисяч підписників уже! Людям подобається!

— Може в поліцію занести, га? Подумай, кому він це все розповідає?

— Та забий! Я пробивав: власник давно помер. Жив сам, дітей не було, мав якусь фігню із психікою…

— Досить… Лягай спати.

Темна постать перед п’ятиповерхівкою дивилась у єдине освітлене вікно. Чоловік витягнув навушники і обкрутив ними касетний плеєр.

— Потрібно зробити рівний розріз шкіри, — прохрипіло у темряві.