Жертва мистецтва

# На відміну від вашого, моє мистецтво — справжнє.

 

# Сьогоднішній матеріал зветься Ліна. Ця жінка була шкільним коханням мого клієнта, але на жаль, вона жорстоко відхилила залицяння нашого прекрасного джентльмена. Та кохання його не згасло, і він, натхненний моїми плодами мистецтва, попросив трансформувати її у щось відмінне від звичного, щоб вони могли завжди бути разом.

 

# Я бачу її вперше, але обличчя здається надзвичайно знайомим. Це не дивно, адже ми довгий час стежили за нею, за кожним її кроком. І навіть у ліжку з чоловіком вони не були самі — ми завжди були поряд. Зараз вона мирно спить, але вже скоро почне вовтузитися, тож мені варто приступати до першої модернізації.

 

# Перша операція для всіх однакова: я роблю симпатичні надрізи на голосових зв'язках, щоб мої матеріали не заважали працювати своїми криками. У ветеринарів ця процедура називається девокалізацією (заборонена у нерозумних країнах), але трохи модифікована мною, як митцем. Перфектно!

 

# Я знімаю маску, щоб відчути аромат свіжої крові. Вона не якісь там квіточки, у полі. Вона — джерело життя.

 

# За декілька днів Ліна звикла до нового існування. Вона більше не намагається порвати ремені, якими прив'язана до операційного столу, вільно приймає їжу від годувальників і майже не намагається кричати. Цей крик був ледь чутним, але мені вже став набридати.

 

# Почали ми з правої ноги: я почергово розрізаю шкіру, потім підшкірну жирову клітковину, розтинаю фасції, м'язи. Перев'язую судини та обробляю нервові закінчення. Кістку розпилюю своєю улюбленою пилкою — Енні (На честь Енні Вілкс). От і все, а за деякий час Ліна буде готова й до ампутації лівої ноги.

 

# Роблячи надріз, я наспівую пісню “Happy”, виконавця Pharrell Williams. Гарна пісня, але ж якби сам Pharrell був не таким, тобто його шкіра могла б бути не така, розумієте про що я? Та це не проблема для мене, я уявляю виконавця високим блондином-арійцем, з міцною статурою та синіми очима. Так, таким самим, як я. Таким, яким мав би бути кожен чоловік на планеті. На жаль, я відволікаюся і мій розріз виходить зовсім не елегантним. Ще й з рани, струменем, починає пульсувати яскраво-червона кров. Ой, як шкода, ампутацію прийдеться відкласти.

 

# З невеликими зусиллями я зупиняю кровотечу, але Ліна тепер виснажена і їй потрібне переливання. На щастя це не проблема, адже її попередниці залишили багато біологічних рідин, які я можу використати.

 

# За декілька днів ми ампутували ліву ногу. Не все пройшло гладко: знову наспівуючи “Happy”, почав робити надріз, і помітив, що Ліна намагається кричати й вириватися. Чому це відбувається? — запитав я себе. Ах, звісно ж, я забув провести їй анестезію. Який я забудько! Та це не проблема, і зовсім скоро Ліна стає знову слухняною дівчинкою.

 

# Без ніг вона навіть, красивіша. Все одно, ходити їй більше немає потреби.

 

# Коли в матеріалу залишилася тільки права рука, погляд її став, якимось не таким. Це засмутило мене, і я попросив помічників додати до її раціону дещо… цікаве.

 

# Натхненний своєю роботою, я вирішую поговорити з Ліною. До останньої ампутації залишилися лічені дні, а ми так і не поспілкувалися як друзі. Я говорив з нею про погоду і картини Моне. Вона також намагалася мені дещо сказати: грраргарегр, якось так це звучало. Але мені все було зрозуміло.

“Дякую, що трансформували мене. Якби не Ви, я б і надалі залишалася жахливо недосконалою”.

 

# Остання ампутація пройшла якось нудно. Ліна тепер лежала повністю голенька на своєму операційному столі, а я розглядав її вигини й пагорби. Ні! Вона матеріал, мій витвір мистецтва. Моя прекрасна Венера Мілоська.

 

# Мій виплід завершений, і скоро замовник забере її до своєї приватної колекції. Я сумую. Вона — гобелен, що я виткав вручну перехресним переплетенням ниток, моє виплекане дитя.

 

# Ліну забрали… Через це я сумую.

 

# Колекція мого клієнта вражає. Сьогодні я відвідую її вперше. Бачу тут багато своїх робіт, деякі експонати, незнайомих мені митців, заворожують, але я шукаю не їх, я шукаю Ліну.

 

# Вона прикріплена високо, під стелею, мов та Джульєтта, що виглядає з балкона, в пошуках мене — свого Ромео. В її отворах трубки, але це необхідність, яка, втім не применшує її краси.

 

# Дехто може сказати, ніби я маю шкодувати про свої дії. Проте тільки дурні шкодують про вчинене. А я ж бо не дурень, я — митець.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Історія статусів

06/05/24 17:44: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап