Самовпевнений М'ясник
Святошинське… Невеличке село, в якому не тільки всі пізнають один одного і всі про всіх все знають, а й кожну неділю та свято, абсолютно всі його мешканці йдуть до церкви на літургію.
Отець Петро неабияк пишався тим фактом, що вся його паства завжди відвідувала службу божу і водночас дуже радів, адже в це особливе свято він хотів з кожним поділитись великою радістю. Після стількох пошуків нарешті він отримав кагор для причастя, що по апокрифах, віками розбавлявся з того вина, що в Кані Галілейській зробив Ісус зі звичайної води. А також ладан з домішками частички хреста, на якому був розіп’ятий Христос. Отець Петро дуже сильно любив свою паству і хотів щоб всі його чада доторкнулись до великої святині та стали свідками особливої літургії. Лише заради них він так довго шукав ці реліквії та щиро вірив у їх містичну силу.
Коли пролунав возглас, у храмі вже смиренно стояли люди. Всі були святково одягнені і нотки благодаті виднілися на обличчях прихожан.
-Гооосподи помииилуй! Співав хор, поки священник зачитував ектінії, а диякон звершував перше кадіння храму. Густий дим від ладану стелився по всьому храму і заповнював його солодкуватим ароматом, від якого робилася невелика задуха і люди почали пітнити. Хтось знімав з себе верхній одяг, піджаки, тощо, а хтось хустиною витирав спітнілого лоба. Чим далі, тим більшою ставала задуха і вже до акту прийняття причастя народ стікав потом, сорочки та сукні вже прилипали до спітнілих та смердючих тіл. Нарешті священник причастився та вийшов на амвон зі словами:
-Возлюблені во Христі браття та сестри, стадо господнє, смиренні вівці Бога Живого! Нарешті цей день настав про який я вам розповідав і ми маємо нагоду прийняти в себе особливу святиню тіла і крові господніх. Зі страхом божим і вірою підійдіть… Проспівав священник возглас закликаючи прихожан причаститися.
Стадо смердючих баранів послушно вишикувалося до прийняття причастя. Хор співав “Тіло христово” і черга постійно зменшувалась, допоки не причастився останній раб божий. Священник в ризах просто до такої міри не мав чим дихати, що ледь тримався, щоб не втратити свідомість. Зайшовши до вівтаря отець Петро почав роздягатись, відчувши, як нестерпно пече все тіло, немов він горить зсередини. Люди в храмі також почали відчувати печіння і роздягатись повністю догола створюючи масовий психоз. Голий священник вистрибнув з вівтаря з криками:
-Прийдіть до мене вівці мої, я ваш спаситель!!!
-Беееее!!! В один голос почали кричати голі люди, що немов розгублені вівці бігали голі, спітнівші та смердючі по храму.
-Там буде плач та скреготіння зубів!!! Покайтеся, бо наблизилося царство боже! Викрикував священник в той час, як в храмі почали коїтись страшні речі. Люди почали бити головами об ікони розбиваючи на них скло, та розрізаючи собі голови, після чого з неабиякою жагою цілували їх розрізаючи собі губи і закривавлюючи писки. Люди відштовхували один одного від ікон, яких на всіх не вистачало й почали битися за право понівечити собі писка в цьому колективному божевіллі.
-Бееееее!!! Беееее!!! Відлунювало ехо по всьому храмі.
-Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені, і я вас заспокою. Візьміть на себе ярмо моє, і навчіться від мене, бо я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Закликав священник свою паству і натовп голих, закровавлених зомбі накинувся на нього почавши кусати його, та роздирати його плоть.
-Отче! Прости їм, бо вони не відають, що творять. В руки твої віддаю я духа свого. Промовив свої останні слова отець Петро. Шмаття м’яса, пальці, руки та ноги летіли у всі сторони, а голодні зомбі починали накидуючись жерти один одного та утворювати суцільну мясну гору рук, ніг, туловищ та голів. Коли з останнім зомбі це божевілля скінчилось, то зі всіх цих кусків людських членів повстав один жахливий монстр з колективним розумом, який, чи правильніше сказати які були прокляті Богом на вічні муки за те, що вони зробили через власну дурість. Кажуть люди, що Бог приховав цей храм від ока людського і ув’язнив у ньому блукати ту страшну потвору на віки вічні. І по сьогодні ця купа тіл повзає по храмі чиїмись обличчями по підлозі, на які випорожняються власні туловища, і сотня ниючих голосів молить у Бога прощення, яке вони не отримають ніколи! Амінь!
