–Господи, мій милосердний, батьку наш Всевишній, прошу, почуй мої молитви.
На стомлених, від довгого перебування в одній позі, колінах, священник з хрестом в руках благає про спасіння перед іконою. Лоб його вкритий потом, а вуста тремтять, а очі він заплющує до білих плям під повіками. За все своє праведне життя він не бачив нічого подібного.
Розп'яття виривають з ціпких пальців. Чоловік відчуває, як волохатий хвіст торкається рук, плечей, як намистом з перлин закручується навколо шиї і душить, ледве-ледве, аби раб Божий панікувати почав.
–Досі бавишся цими іграшками? Я ж казав тобі, на рогатого управи немає–шепоче в самісіньке вухо диявол. Язиком по вилиці веде, злизує краплю крові зі свіжої рани, яку своїми ж, чорнючими кігтями й зоставив.
Чоловік не слухає, намагається. Він досі очиці жмурить, щоб не бачити гріховне створіння перед собою. Пробує перекричати мерзенний голос молитвою.
–Отче наш...
По церкві лунає глумливий сміх. Доноситься з кожного куточку, з дзвіниці, зі стелі, з за кожної стіни. Образи святих на іконах, на розписах викривляються, їхні обличчя стираються, натомість з'являються роги і червоні, криваві очі. Вони регочуть зі священника, і цей шум не перекричиш, не відведеш погляд, бо він в голові . Проникає в кожну клітину й суглоби викручує.
–Погоджуйся–спокушає диявол–Тобі варто тільки поставити підпис. Не більше. Тебе чекає слава, гроші, кохання, всі блага людства. Хіба це все не варте обміну на одну, нещасну душу? Га? Пасторе? Чи дасть тобі Бог хоть щось, окрім благословення? Він такий скупий.
Нарешті, чоловік переборює страх і дивиться на неземну істоту перед вівтарем.
–Я не піддамся твоїй брехні! Згинь!–священник хоробро кидається на чорта, хапає свячену воду й поливає тіло нечистого.
–Дурень.
Диявол не зникає. Вода випаровується, бо пекельний вогонь у ньому палає. З ніг до голови він тепер виблискує, наче олією змащений, махає довжелезним хвостом, гладить жовті роги і шкірить нагострені зуби.
Схиляється до людини, прямо до серця, що тьохкає наче скажене.
–Бам-бам, бам-бам, бам-бам.
Бам-бам. Бам-бам. Бам-бам. Гуде у вухах. Три дні. Три дні ниций диявол не дає спокою вірному Богу. Три дні він мучить, вабить, виснажує. Один підпис і усе.
Пастор не витримує, помалу назад крокує, віддаляється від химери, розвертається і зривається на біг. Геть, подалі звідси. Образи святих знову переслідують його. З відчаяними криками, влітають прямісінько у спину. Мерці постають з могил. Звірі виповзають зі схованок.
Доріжка веде все далі глибше у ліс. За ним зграя несеться. А навколо, від кремезних дерев чується "Один підпис".
Час несеться крізь, минає смертного, що безсилий впав біля куща. Темрява не ховає чоловіка від марев гріха, вони поруч, вони близько. Він їх відчуває.
В обличчя пхають папірець, зеленою кров'ю написаний. В долоні зажате перо. Диявол за руку хапає і направляє до рисочки, що знищить дух у щент.
–Нумо. Вперед. Лише підпис–спонукає чорт.
Червоне чорнило каракулями розливається на документі. Сили остаточно залишають тіло. Священник свідомість втрачає, аби прокинутися на цій же галявині геть іншою людиною. Спотворені видіння в моменті зникають, а диявол наостанок, перед тим як розчинитися в повітрі, каже:
–Навіть найгидкіша душа, може протистояти спокусі, ви люди-слабкі, страх-ось, що насправді керує вами. Все своє життя, ви тільки й робите, що боїтесь. Подякуй, грішнику, новому Владиці своєму, бо позбавив він тебе цієї риси людської. Тепер ти вільний.
А серце тьохкає так само.
Бам-бам. Бам-бам. Бам.