Бібліотекохарія

Її біляве волосся спадало в розщібнутий комір, лоскотало тіло. Серед млявого світла настільної лампи, по бібліотеці рознеслося тихе зітхання та шелест сторінок.

— А потім, вони померли... — жінка перегорнула сторінку. — Від крінжі, — додала від себе, та люто зачинила книгу.

Не будь білявка бібліотекаркою, запустила б чтиво у відчинене вікно, з якого неслася приємна прохолода літа.

— Манала, я, ваші Аделіни…

Глупа ніч. Мірта залишилася з ночівлею, не хотіла повертатись в порожню домівку, де її не чекав навіть кіт. Його в дівчини не було. Серед старих книг, Мірта відчувала спокій, пізнаючи незвідані світи, еротичні фантазії. Такого добра тут вистачало, з волонтерською допомогою.

Ввібравши ніздрями запахи книг з квітами, що розносив порив вітру, дівчина солодко муркнула.

— Який кайф, — за спиною відділилась тінь, з темної суті бібліотекарки. Завихорилась коричневим димом та хтиво вишкірилась. Поки Мірта мріяла, почвара віддалялась, шурхотіла серед стелажів. Дивні звуки та скрипи були не в новинку. Бібліотеку давно не ремонтували. Проводка миготіла, шкварчала, а в трубах чулось завивання. Обісратись можна. Проте дівчину подібне не лякало, вона звикла. Знала, що не довго залишилось. Книги перевезуть, бібліотеку закриють.

— Треба навести різкість кавою й забути цю гидоту, — бурчала собі під ніс, — Як не драні феєчки, то тупі мафіозники. Ні в житті, ні в книжках не вистачає нормальних чоловіків.

Вона прогулялась на кухоньку та поставила електрочайник, той неприємно завищав, наче повія, якій відрубують пальці. Залишивши воду закипати, дівчина пішла вибирати книгу.

Спочатку, прискіпливо все розглядала, торкалася запилених корінців, та уявляла приємні згини чоловічого тіла, пестощі гарячого інкуба, що прочитає бажання двадцятип’ятирічної вдови.

 В роздуми ввірвалося клацання чайника, а з повіванням вітерцю, з полиці, тихенько виповзла книга та бабахнулась на підлогу.

— Трясця! Зачепила, напевно, — палітурка була затерта, а декілька сторінок випало.

— Прийдеться клеїти, — зітхнула дівчина. Коли нагнулась підняти й вставити сторінки, тінь заповзла їй під сукню. Білявка відчула приємну прохолоду, нічого не запідозрила.

На очі попав вираз на сторінці:

— Вони бенкетували, лилось вино... Я б теж випила з ними... — продовжуючи читати сторінку, бібліотекарка так захопилась, що забула за чайник. Дівчина плюхнулась в старе крісло і закинула ноги на стіл.

Античний Рим. Грала музика. Люди носились в масках зі зліпків облич мерців. Напівоголені жінки, ридаючи, трясли голими цицьками.

“ — Дивна вакханалія. ” — подумала Мірта, а потім глянула на свій одяг. Виглядала білявка, як вони: розпущене, скуйовджене, волосся, голі груди, порваний чорний хітон. Але соромно їй не було. Скоріш за все, це просто марево, та і груди в неї пружні, привабливі.

Її хтось хапнув за сідниці. Вона стрепенулась та обернулась. Це один з тих, в жахливій масці. Його бляклі очі, наче не живі, привернули увагу.

“ — Хм… Морда... не торт, проте фігура войовнича, ребристий торс”

Мірта не розуміла подібних ритуалів. Відчувала себе чужою на святі не життя. Проте, в того дивака, було, щось збудливо - химерне.

— Вина? — Мірта кивнула. Римлянин пах кедровою олією і медом. Запах бальзамування?

— Може знімеш цю всрату маску? — Запропонувала дівчина.

Тим часом, тінь розігралась, наростала, пробуджувала голод, поглинаючи бібліотекарку.

Кухоль опинився в руках. Білявка випила. Неприємний смак кислого, наче оцет, вина, розлився по тілу. Перед очима закружляло, вона захиталась в такт музики. Все злилось, мов полотно залили кольоровою фарбою.

Чоловік зняв маску, та притягнув дівчину до себе, грубо поцілував, хапав за волосся, рвав одяг.

Дівчина, намагалась пручатись, чула жахливий сміх та відчувала погляди та член чоловіка в собі. Повз них пронесли ноші з пишно вбраним покійником. Відбувся архаїчний ритуал, і, танці ставали здичавілі.

Трупний сморід посилився. Звук монет що падають. Плата Харону?

— Відпусти!

Мірті вдалось відсторонитись. Вона побачила зморшкувате лице. Воно перетворювалось на жижу, повільно стікаючи плавленим воском до ніг дівчини, охоплюючи її, проникаючи в кожну клітину шкіри, трансформуючись коричневим димом.

Дівчина прокинулась, витерла слину.

— Бляха, ото дурня насниться.

Ледь піднявшись з крісла, вона побачила, що на підлозі валяється чашка, з малюнком римського кухля, з якого вона пила вино, уся покрита зеленою пліснявою, якою ласують слизькі личинки. Такі ж черв'яки бенкетують на білявці, що так і залишилась в кріслі з задертою спідницею та спущеними трусиками.

Навкруги занедбаний читальний зал. Хтось схопив її за волосся, та притулив до підвіконня, у відображені вона побачила мерця в масці.

 — Ти моя, в загробному житті, Мірто.