— Пані! Панове! — ведучий що нагадував Віллі Вонку підморгнув у камеру. — Дозвольте представити вам сьогоднішній атракціон. Катття!
Червоне простирадло впало додолу. На моніторі, перед очима Андрія з'явилася гола дівка. Невисока. Пухкенька. Все як йому подобалося. Хлопець запхав руку в труселя і почав розминати натруджений орган.
— Катя сьогодні буде бігати! Буде стрибати! Буде робити все що ви скажете, звісно за ваші гроші! Все заради того щоб скинути жииир! Правильно Катя?
Дівчина вимучено посміхнулася. Було помітно що вона не звикла до такої уваги. Проте напружилася. Засміялася.
— Так! Я хочу скинути жир!
Жиир! Андрій розставив ноги, даючи подихати яєчкам. Вхопився за затверділий прутень рукою, проте не поспішав. Сьогодні його, як і Катю чекав марафон.
Цей сайт виявився знахідкою. Більшість ще не зрозуміли що до чого. Більшість ще не знали, насправді це не про секс, а про контроль. Контроль якого всім так не вистачає у приватному житті.
Хтось зробив платіж. Синтетичний дзвін монет. Не менш синтетичний голос:
— Нехай сучка бігає!
Віллі Вона змахнув рукою у напрямку бігової доріжки. Катя почимчикувала до неї демонструючи на камеру широкі бедра.
— Благородний пан Raper1984 сплатив тридцять хвилин на біговій доріжці! Подякуй йому!
— Дякую пане Raper! — Катя посміхалася, кліпала своїми коров'ячими очима. Потім стала на доріжку. Ведучий прикував її до колодок, що знаходилися в передній частині тренажера. Катя розпочала бігти.
Андрій застогнав від задоволення:
— Біже, тупа сука! Біжи!
Катя бігла. Андрій докинув кілька своїх монет, щоб збільшити швидкість руху. Те ж саме зробили кілька інших користувачів. Вона бігла. Він дрочив, спостерігаючи як піт виступає на її лобі і ляжках. Вона його лялька!
— Сучка! Безмозка шльондра! Господи! Так! — він кінчив.
Швидкість руху росла. На обличчі Каті прорізався вираз страху. Вона ледве трималася на доріжці. Смалець на боках ходив ходуном.
Андрій посміхнувся:
— Жиир!
Ведучий загорлав:
— Біжи Катю! Біжи! Біг це життя!
На табло залишалося ще п'ять хвилин. Катя бігла. Камера на мить сфокусувалася на її ступнях. Вони були червоними від тертя. Андрій уявив як облизує їх. Як кусає пальці її ніг до крові.
— Давай! Швидше!
Він заплатив за збільшення швидкості ще на одну поділку. Подивився на дівоче обличчя на екрані, фіксуючи момент появи на ньому тваринної паніки. Він засвідчував свою присутність у її житті. Впливав на неї!
— Це для тебе Кать! Давай! Топи жиир!
Жили на її шиї проступили настільки чітко, що Андрій міг роздивитися кожну. Якщо сука не втримається на тренажері, імовірно при падінні зламає кисті рук. Розпатрає шкіру на колінах і литках. Ням-ням!
— Я більше не можу! Благаю!
Ведучий зареготав.
— Ми не повертаємо гроші!
Катя нила і скиглила. Проте бігла. Волосся обліпило спітнілу шкіру.
— Давай! Біжи! Біжи сука!
Андрій відчував дике збудження. Його серце гупало в грудях! Член стояв колом, був твердий неначе ороговів. В голові туман від напливу напруги. Він зробив ще платіж. Потім ще!
— Швидше сука! Швидше! Топи жиир!
Нога Каті зісковзнула з поверхні доріжки. Почувся гучний крик, звук удару і хруст. Так! Жиир!
В Андрія запекло в грудях. Він впав на підлогу. Біль ставав все пекучіше. Його член пульсував розбризкуючи еякулят по животу і стегнах. Він схопився за груди. Від болю стало важко дихати.
— Аааа… — загорлав він голосно, розмінюючи останній подих на крик спасіння.
Патологоанатом зняв з тіла простирадло:
— Хто наш клієнт?
— Андрій Житка. Тридцять п'ять років. Жив сам. Працював віддалено. Ніяких соціальних контактів, ну… крім робочих. Власне якби не колеги, було б як з тою бабкою…
— Господи, не нагадуй. Так смерділо.
— Не дивина. Місяць пролежати в квартирі.
— Які попередні висновки? Інфаркт?
— Таак. Хлопець, як бачиш в їдлі себе не обмежував. Вся кімната була засрана упаковками з-під фаст-фуду. А він валявся серед них. Голяка. Ще й в слідах сперми. Обкінчався на останок. На комп'ютері був увімкнений один із тих сайтів. Вебкам, чи як їх там.
Патологоанатом м'яко і душевно засміявся:
— Дольче віта!
— Скоріше, дольче муерте.
— І то правда!
Патологоанатом весело поплескав труп по щоці. Легенько вщипнув за товсту складку, що висіла збоку живота.
— Тобі часом м'яса додому не треба Іванович?
Іванович скривився:
— Ні Андрійович. Та яке тут м'ясо? Тут чистий жир!
Патологоанатом зітхнув:
— Твоя правда Іванович. Ну що? Ходімо обідати?
Іванович похитав головою зажурено:
— Ні. Я на дієті Андрійович. Сам знаєш. Скидаю жир!