— Сашку, іди погуляй, а я піду собі кофточку подивлюся. Носити зовсім нічого!
Ооо! Якщо мати потрапила в магазин одягу, то це надовго. Сашко знизав плечима та дістав телефон. Продивившись кілька роликів, хлопець занудьгував і вирішив прогулятися торговим центром. Ще один магазин одягу, сувеніри, солодощі… Ех, усе одно грошей нема.
Сашко вирішив зайти в туалет — он він, у напівтемному коридорчику. Стоп, а в які двері? Їх чомусь три, а не дві. Хіба раніше так було? Сашко зазирнув у перші ж двері — там жіночий туалет. Ага, значить, йому в наступні…
Сашко опинився в напівтемряві. “Блін, знову світло економлять!” Помацав на стіні вимикач.
Клац!
Двері за спиною зачинилися. Лампочка освітила маленьку комірчинку з усяким мотлохом — зовсім не туалет. Сашко вже було розвернувся, аж тут…
Серед коробок з мотлохом, швабр та відер блимнули яскраво-блакитні очі. Вони пильно подивилися на хлопця. Сашко застиг. Просто на нього визирнула молода худорлява жінка. Її голова стирчала з-за купи коробок, а підведені криваво-червоною помадою вуста посміхалися. Жінка трухнула головою з кучерявим чорним волоссям.
— Ой, вибачте, переплутав двері…
Сашко позадкував. Незнайомка звабливо посміхнулася. Вона повільно вийшла з-за коробок, злегка ковзаючи босими ногами й хитаючись, — зовсім гола! Мимоволі погляд хлопця ковзнув по худих вузьких плечах, маленьких твердих персах, вузьких стегнах та голій промежині, де ледь виднілася таємнича щілина, чомусь теж обведена яскраво-червоною помадою. Худенька рука повільно піднялася, і палець з червоним нігтиком поманив Сашка.
У хлопця відвисла щелепа. Він застиг на місці. Погляд незнайомки притягував, наче магніт. Забувши про маму, яка вже, мабуть, його шукає, Сашко повільно ступив крок уперед. Потім ще крок. Іще…
“Що ти робиш?!” — кричав десь у глибині свідомості внутрішній голос, але хлопцю було байдуже. Йому хотілося краще оглянути незнайомку. Лишень поглянути на неї — і назад. Зовсім трошечки. Тим паче сама манить…
Незнайомка підступила назустріч хлопцю і поклала йому на плече руку. Ну й холодна! Але Сашко цього наче й не помітив. Її звабливе тіло так причаровувало. В ніздрі вдарив аромат парфумів, від якого запаморочилося в голові. Не відкриваючи погляду від блакитних очей, немов провалюючись у їхню безодню, він і сам обережно поклав свою руку на її плече. Якесь воно тверде й холодне. Змерзла тут, бідолашна. З плечей руки хлопця ковзнули на груди, маленькі й тверді, і схопили їх міцно, не бажаючи відпускати…
І тут жінка зашипіла, схопила Сашка за шию обома руками й почала душити. Неприродно жорсткі й холодні пальці вп’ялися в шкіру шиї. Він закричав, намагаючись відірвати її руки, та марно. Вони тримали міцно, як лещата. Хлопець хрипів, і з кожним подихом його покидало життя. У штанах стало мокро та гаряче. Світ довкола потемнів, звуки стихали…
— Паскуда! Як ти могла? Ти мене зрадила?! — раптом пролунав сердитий чоловічий голос позаду. — Хто це? Та як він сміє тебе торкатися!
Грюкнули двері. Хтось грубо відштовхнув Сашка від страшної жінки. Хлопець упав на підлогу і боляче вдарився потилицею. В очах забігали іскри, в голові задзвеніло. Чоловік брудно вилаявся, пролунали гучні удари й хрускіт. Незнайомка заволала, заверещала, а потім голос різко затих. Сашко так і лежав на підлозі, важко дихаючи. Раптом його схопила за плече міцна рука.
— Ану вставай! Вставай, покидьку!
Сашко, спотикаючись, підвівся, його коліна тремтіли. Перед ним стояв чоловік маленького зросту у формі охоронця, сердито зиркаючи та важко дихаючи, немов щойно пробіг крос. У руці він тримав сокиру, пофарбовану в червоне.
— Думаєш, що відвертишся, шмаркачу?! — прошипів чолов’яга крізь зуби.
— Я… Не… Я не хотів… Я сюди випадково… Вона сама…
Сашко застиг на місці. Погляд повільно ковзнув убік…
Вона лежала на підлозі, розбита й нерухома. Поряд валялася перука. Скляні очі витріщалися у стелю.
Тіло пом’яте, розламане, а всередині… Всередині порожньо! Лише пластикова оболонка!
Жінка-манекен?
Сашко знову перевів погляд на охоронця:
— А де… та… що мене душила?
— А ти хіба не бачиш? — гаркнув чолов’яга.
— Та це ж… манекен!
— А от щоб ти нікому не розказав, паскудник…
Охоронець загарчав, замахнувся на нього сокирою… і, підковзнувшись у смердючій калюжі, впав.
Хлопець заверещав та чкурнув до дверей, що вели до коридору…