– Що це за телепрограма, куди треба тягти свого собаку і якогось вошивого бомжа?
Емма не була тихою дружиною. За найменшої нагоди підвищувала гучність до високого зневажливого тону.
– У нього бізнес банкрутує, а ми будемо розважати ожирілих диванних амеб?
Незвична компанія рухалася тьмяною вулицею: двоє чоловіків, жінка, опухлий безхатько, і маленький шпіцик.
– Найголовніше питання, Вікторе, – голос на мить стишився. – чому ми йдемо пішки?.. ДЕ НАША БЛЯДСЬКА МАШИНА, ЛЮБИЙ?!!!
– Продав.
Емма уже не кричала.
– Ти кінчений виблядок, – просичала вона, прискоривши крок. – Ми розлучаємось.
Він не відповів.
– Старенький, справи кепські, – заговорив другий чоловік, – але мене цікавлять ті ж самі питання. Як врятувати нашу компанію?
Віктор поглядав на телефон.
– Жень, ти мій кращий друг. Ми з такого лайна вибирались.
– Ок, я аби не мовчки, – нещирі слова злетіли з кривої усмішки. – Тільки скажи, цей бомж тут нахіба?
Безхатько човгав позаду:
– Гриша, – буркнув той, байдуже втупившись вперед.
– Я йому заплатив, – Віктор поклав руку на плече друга. – Довірся мені.
«Ви прибули в пункт призначення» – повідомив телефон.
– Люба, ми прийшли, – жінка вже суттєво їх обігнала. – Можеш завтра подавати на розлучення. Тільки дай мені всього один шанс сьогодні. Я все поверну. І примножу.
Емма зупинилась:
– Якщо ти ще раз мені збрешеш – Я ТОБІ ЯЙЦЯ ВІДРІЖУ!!!
Вони сиділи за овальним столом. Офіціант приніс кожному по келиху ігристого. Ніхто не говорив. Гриша залпом влив напій до рота, голосно відригнувши.
– Ой, пардонтє.
Його проігнорували.
– Де камери? – Емма заспокоїлась.
– Пані, не все в житті потрібно фільмувати, – нудотно спокійний голос заполонив кімнату, – насолодіться моментом.
Звук лунав звідусіль.
– Вітаю, Вікторе, – продовжував голос. – Радий, що ти відгукнувся на запрошення.
Хлопець у масці поклав перед ним ніж і листок.
– З правилами ти знайомий – тепер підпиши.
Чоловік, не роздумуючи, різонув ножем свою долоню і приклав її до листка.
– Якого… – не встигла почати Емма, як невідомі в масках повалили лицем на стіл всіх, окрім Віктора. Найлегше відбувся шпіцик, якого тактовно підняли з підлоги.
– Без паніки, – голос став грубішим. – Це тимчасова необхідність.
Кожному заклеїли рота й очі. Міцно зв’язали.
– Розпочнемо гру, – весело лунало всюди. – Для тих, хто не в темі, Віктор уклав з нами угоду. Він має відповісти всього на три питання. Кожну неправильну відповідь можна тричі компенсувати смертю дружини, друга, незнайомця або домашнього улюбленця.
Зв’язані глухо завили.
– Ваша ставка – 5 мільйонів доларів. Наша стільки ж. Кожна правильна відповідь множить депозит на два. За кожне збережене життя гостя ми докинемо ще по 5 зверху. Тож максимальний виграш – 100 мільйонів. Зупиняти гру не можна. Все зрозуміло?
– Так, я готовий.
– Чудово! Перше питання: який борг вашої компанії?
Він здивувався, але не затягував:
–12 мільйонів доларів.
Кімнату осяяло зелене світло.
– Вау, непогано! – насмішка була очевидна. – 20 мільйонів майже у твоїй кишені.
Віктор стримано кивнув.
«Я зможу»
–Друге питання: скільки разів ти зраджував дружині?
Такого він не очікував. Незрозуміло, що було неприємніше: озвучити правду чи не згадати точну кількість.
– Я розумію, треба подумати.
– Сім разів.
Емма кинула на нього незрячий погляд.
– Що саме сім? – насолоджувався голос.
– Я зрадив дружину сім разів.
Зелене світло, удавана похвала:
– 40 мільйонів, щоб його! Це може бути швидко. Останнє питання: скільки разів дружина зраджувала тебе?
Віктора злегка охопила паніка. Він здогадувався, що Емма не була йому вірна, але як часто?
– Три.
Червоне світло.
– Ні, мимо. Хто, Вікторе?
«Завжди все через цю курву. Навіть зараз вона гівнянить мій шанс своєю пиздою!»
– Собака.
«Її улюбленець».
Шпіцику скрутили шию й поклали пухнасте тільце на стіл.
Емма знову завила. Здавалось, дружина кричала якесь число, але розчути було складно.
– Десять.
Червоне світло.
– Хто, Вікторе?
– Гриша.
Безхатьку прострелили голову, розбризкавши його мізки врізнобіч.
Це неможливо. Він не вгадає.
– Сімнадцять!
Червоне світло.
«Я повинен дізнатися правду!»
– Євген.
Постріл, бризки крові, тіло повільно сповзло з стільця.
– Остання можливість забрати 85 мільйонів. Відповіси неправильно, підеш додому ні з чим.
Емма натягла собою мотузки настільки, що на мить їй перехопило подих.
– Тридцять!
Світло погасло. Ніхто більше не говорив. Люди в масках зникли. Віктор не розумів, чи виграв, чи програв.
– Ей, що там! Не мовчи, довбню!
Він встав, почав розв’язувати дружину. Та голосно схлипувала і не могла нормально дихати.
– Тупа шльондра, скільки разів ти трахалася в мене за спиною?!
Емма підвела червоні від сліз очі.
– Жодного.