Спочатку було світло.
Безіменний різко виринув із води, невидющим поглядом зазираючи у безмежну темряву нічного неба.
Нарешті. Він зробив це.
Самітник повільно підвівся з води, не годен відвести погляду від мільярдів свідків, які безмовно витріщалися на нього згори.
«Що ж, принаймні ці нікчемні спостерігачі німі й нічого не здатні сказати...» — подумки хмикнув Безіменний, та вже наступної миті різко стрепенувся: ця думка повернула його у ті часи, коли він був лише тінню себе.
Мовчазним. Невпевненим. Нікчемним...
Самітник ненавидів ті спогади й почуття, які вони в ньому пробуджували.
Утім нарешті і те, і те скінчилося.
Він вільний. Він один. Він головний.
І це найважливіше.
Та зненацька цю прекрасну мить тріумфу перервав якись неясний рух на периферії.
Безіменний різко здригнувся, несамохідь роззираючись, і в той же ж мент завмер у німому крикові: вода перетворилася в якусь чорну безодню, поверх якої плавали бліді тіла.
Самітник іще не встиг до кінця усвідомити того, що бачить, як несподівано зачув до болю знайоме відчуття присутності, яке волів би забути назавжди.
Шлунок зсудомило, а легені затремтіли в гарячковитих вдихах, коли Безіменний зрозумів, що це означає.
Його Тінь. Його Половина. Його Близнюк.
Він тут.
І він живий.
Самітник шпарко зірвався на біг, у намаганні вибратися з в’язкої води, повінця наповненої спогадами, які він так довго виривав із пам’яті.
Якби він не зволікав, якби одразу пішов, то зміг би стерти й спомин про Близнюка, який все життя снився йому в кошмарах.
Однак зараз уже запізно: Тінь жива і вона нізащо не забуде.
Не пробачить.
Безіменний намагався не думати ні про що, однак зараз, зопалу тікаючи з озера, у водах якого він втопив свою Половину, Самітник, як би не старався, все одно повертався до вишкіреного обличчя Близнюка, в той момент як руки рішуче стискали його шию, душачи й занурюючи все глибше у воду.
Він гарячковито проминав зогнилі безносі тіла, плоть яких уже добряче розклалася і тепер понівеченими шматками звисала з білосніжних кісток, що тьмяно виблискували в сяєві зірок.
Якби Самітник спинився й зазирнув у вирячені очища мерців, можливо, він би й пригадав хто це.
Та зараз Безіменний був здатен лише тікати від жахіть, які оточували його і від крику Близнюка, що раз у раз змушував здригатися й мало не падати у воду.
Тінь вигукувала слово, яке в цьому світі позначало особу Самітника, але він ніколи не надавав йому великого значення, адже так і не зміг ототожнювати себе із цим хаотичним набором літер.
Утім зараз це слово пробудило в ньому якись тваринний жах і ворожість: уперше він усвідомив, що воно ідеально описує не його, а Близнюка.
І ця думка ще більше поглибила його споконвічну ненависть.
Близнюк завжди був кращий за нього: він знав себе, знав світ...
Та найгіршим було те, що він знав його.
І ніколи не втрачав можливості, аби принизити.
Навіть зараз.
«Ти справді сподіваєшся втекти від мене?.. Як абсурдно... Невже ти досі не зміг запам’ятати простої істинни: ти не зможеш позбутися мене. Ніколи... І навіть помираючи, ти все одно будеш дивитися в моє обличчя...»
Що ж... Іронія полягала в тому, що Безіменний забув як виглядає, адже вже давно перестав дивитися в дзеркало, бо почав там бачити не себе, а його.
«Обернися!.. Обернися до мене, Близнюче!»
Проте Безіменний не слухав — зробивши останній ривок, він нарешті вийшов з води.
Тіло судомило, перед очима блискотіли «зірочки», а ноги підгиналися під вагою тіла.
Однак Самітник виструнчився і вже був ступив крок уперед, та зненацька, щось вчепилося йому в комір і різко шарпнуло назад.
Безіменний нажахано впав ниць, а за тим відчув як його із силою розвернули, затягуючи у воду.
І в цей момент він побачив обличчя Близнюка.
Самітник хотів був кричати, але крик наче завмер усередині нього, боячись вирватись назовні.
Тінь різко потягнула його у воду й він не міг нічого вдіяти, окрім того, щоб незмигно витріщатися в його...
Свої?.. очі.
Близнюк посміхнувся.
Безіменний посміхнувся?
Пальці рішуче зімкнулися на його шиї, занурюючи все глибше у воду.
Вуста Самітника розтулилися в намаганні вимовити ім’я.
Проте навколо лишилася лише темрява...
Та сотні тіл його «близнюків».