Не виходь опівночі

 Не виходь опівночі, казали вони. Не шукай людей, що пісні співають мовою незрозумілою. Не слухай голосів їхніх, що тебе запрошують. Не танцюй біля вогнища величезного, в колі людей незнайомих.

 Все розповідали дорослі дітям своїм казки, щоб ті з хати не зникали і гратися вночі не виходили. Тільки шкода, що швидко ці діти підростають і розуміють усю вигаданість історії. З віком їх більше не можна було переконати і все частіше тікали вони з дому на різні вечірки. І забували малі про байку цю як про сон давній.

 Ось і було так в день цей нічим невідмінний. Дівчинка, що Іванкою у селі звалася, була слухняною й не думала навіть уночі з дому тікати. Але її друзі прознали, що свято буде велике, край села що влаштуватись має. І просили вони, і благали Іванку з ними піти, розвіятись після днів важких. Та й не витримала вона вмовлянь і погодилась втекти з дому батьківського після одинадцятої.

 Зібрались вони групою невеличкою з хлопчиків й дівчаток та й вирушили у дорогу темну. Ніч тиха на вулиці стояла й не чути було відголосків свята, що наближалось. Темрява давала слухові почути усі таємниці ночі і раптом долинув до них спів тихий, далекий, але наче казковий. Не край села воно було і подумалось їм, може неправильно місце сказане. Та музика чарівна немов промовляла їм йти далі. І йшли хлопці з дівчатами на звуки голосів мелодійних.

 Весело було, чекала нагода їх радісна. Все йшли вони дорогою хвилястою та й тішились святом скорим. Але не помічали, як все далі відходили від рідного села свого.

 А спів дедалі гучніше ставав. Й вогонь яскравий через ялини показувався. Ось увійшли вони на галявину незвідану і побачили людей, що біля вогнища веселились. Гарно було там й люди відразу гостей тепло приймати стали. Розповідали про свято поки дівчата з хлопцями нову місцевість оглядали.

 Невеличкі домівки стояли, що укриттям, напевно, цим людям слугували, вогнище лискуче у повітрі виразно танцювало, а навколо деревина повалена лежала, що сидінням для них була. Люди розмовляли, усміхаючись, поки інші виразно співали. Тільки ні жодного слова не зрозуміти було.

 Раптом затихло все і обернулись вони на прибулих, що завмерли невиразними фігурами. І вирішили привітати люди криками голосними дівчат з хлопцями й покликали навколо вогнища танцювати. Тільки Іванка насторожилась, та ніхто слухати її й не захотів, як би не говорила вона.  

 Поспішили вони в танець дивний влитися й не помітили як в центрі кола людського виявились. Спів голосний заглушував тупіт ніг й усміхи тихі. Та пізно стало, коли люди ці наближатись до них стали, до вогню гарячого підштовхуючи. Оточили колом непроходженим й неможливо було вийти звідти. Музика стала зовсім злісною, невеселою, й зло темне випромінювала. А вогнище все ближче наближалось до них, а усмішки людські страшнішими здавались. Не пройшло й хвилини як кинулись вони на хлопців з дівчатами, закриваючи собою прохід на волю.

 Не бачили з того часу молодиків у селі, ні зранку, ні на наступний день, ні через місяць. Тільки шарфик червоний Іванки у лісі знайшли вони.

 Ось як буває, коли байки застережливі забувати й батьків не слухати. Тому що звідкись та й взялись казки ці. 



Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

03/05/24 10:36: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап