ЗЕфір

  Біль вщухав і дихати стало легше. Іванко нерухомо лежав на підлозі в пустій кімнаті де нічого не було. Тіло було знерухомлене, нібито паралізоване. Полегшення після сильного болю взяли верх над емоціями і перші думки були про те, як приємно його позбутися. Іванко не пам’ятав, як потрапив сюди, та призвичаївшись до відсутності болю, почав задумовуватись над цим питанням. Стіни та підлога кімнати були повністю білі. Всі вугли в кімнаті були настільки рівні, що їх перфекційний вигляд вражав і водночас лякав, створюючи враження ілюзії.

   Вся ця перфекційна кімната, та абсолютна тиша, від якої почало пищати в вухах, давили на підсвідомість. Раптово Іванко згадав її… Це вона його врятувала від болю, вколовши йому ліки. Це все вона, його богиня. З нею вони кружляли в танку на ромашковій галявині під блакиттю безкрайнього неба, так щиро посміхаючись. Вона весь цей час була поруч з ним. Але де ж вона зараз??? Невже вона покинула його? Чи з нею щось трапилось? Напруга почала зростати і Іванко відчув деяку важкість, в очах почало все раптом розпливатись. Вугли кімнати почали ставати менш чіткими і навіть зовсім здавались заокругленими. З кожною секундою вони ставали ще більш округлими, Іванко сам бачив, як вони втрачають чіткість, руйнуючи контури, що відокремлювали межі кімнатних стін. Тепер їх не було. Іван відчув, що йому бракує кисню і стало важко дихати, а стінки того, що було кімнатою звужувались дедалі більше.

  -Господи що за божевілля??? Це сон!!! Сон!!! Я не вірю в це. Прокинься, нужбо!!! Важко дихаючи, вичавлював слова Іван.

  Зненацька він почав поступово відчувати своє тіло, але ноги не слухались і чомусь боліли й пекли, а тим часом кімната зменшилась майже повністю, огорнувши Івана. Непереборний страх охопив хлопця від безвихідної ситуації, ось-ось він задихнеться. Іван почав бити руками по стінках, але ті виявилися м’якими і його руки тонули в них. Ще більший страх охопив його, коли він зрозумів, що реальність відчуттів така ясна, що це точно не сон. Іван почав битися від задухи, відчувши, як стіни почали все твердішати. За декілька секунд все тіло було щільно оповите твердою оболочкою і дихати вже було практично нічим. Іван задихався, але ще відчував, як від тиску починають ламатись кістки, та як під ним щось мокріє. Його просто розчавлювало, допоки він не втратив свідомість.

  -Аааааа!!! Рятуууууйте! Боже! З криком прийшов до тями Іван.

  -Їбать твою мать, поки твій батько підросте, оце вштирило блять!

  Іван отямився у бруднющій кімнаті і йому стало спокійно, бо він точно знав, що це реальність. Він згадав, як його Олеська принесла зефір. Щось поколювало в тілі і пекло в ногах, а навколо стояв сморід гнилої плоті. Іван підвівся на руках і відсахнувся з жахом, впавши на смердючий матрас. Побачивши свої гнилі ноги, з яких звисали шмаття гнилого та загноєного м’яса, хлопець завив не своїм голосом.

  -Бляяяяяяяять!!! Йоооой Господи боже! Бляяяять!!! Плакав та тремтячим голосом скавулів Іванко.

  -Я не хочу помирати… Суууука! Неподалік лежала його Леська в якої прогнивав живіт.

  -Суууука! Дура їбана, що ти мені вколола трясця твоїй матері? Відьма клята, щоб ти здохла! Ти ж казала, що це безпечно!!! Ти казала… Безпечно казала... Захлинався в сльозах і шмарклях Іван. Він зповз із матраса та поповз в її сторону, лишаючи на підлозі мокрий слід гнилі та шмаття гнилого м’яса, що відривалось від ніг.

  -Я тебе вб’ю худобо! Потолоч триклята, що ти зі мною зробила? Скиглив Іван.

  Дотягнувшись до дівчини він почав її душити з останніх сил трясучи неживим тілом. Шматки м’яса на животі теліпались в різні сторони, аж раптом з нього на підлогу вивалився маленький плід разом з кишками Олесі та іншим брудом, жижею гнилі та кров’ю. Іван оп’янілий від болю та психозу раптом заціпенів і випучив очі від побаченого.

  -Господи чому ж ти нічого не сказала? Сказав Іванко з жалем та взяв плід тремтячими руками.

  -Вона прекрасна! Як і ти моя Лесічка. Подивись на неї, яка ж вона гарна. Дииивииись суууука!!! Дивииись мерзото тобі кажу!!! Почав тицяти плодом до померлої Олесі хлопець.

  -Я вас люблю! Я так вас люблю мої дівчатка гарнесенькі. Щоправда татко трошки втомився, очі вже самі заплющуються. Я тільки трішечки відпочину біля вас і потім ми з вами…

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Історія статусів

02/05/24 14:53: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап