Рибалка

Дівчина шкребла ключами кору дерева, вкладаючи у рухи всю лють. Сердечко з ініціалами Ю і В поступово перетворювалося на місиво. Потривожені мурашки розбігалися старим ясенем, аромати деревини несло до ставу поруч.

— Нащо дерево псуєш? – почувся голос з очерету.

Юнка змахнула налипле волосся зі спітнілого обличчя, обернулася. На розкладному стільці сидів сивий рибалка в солом’яному брилі і посміхався. Дівчина кинула в бік чоловіка незадоволений погляд і мовчки продовжила свою справу.

— Якщо тобі боляче, то не обов’язково робити шкоду ще комусь. — продовжив рибалка.

— Вас забула спитати.

— Ю і В. Юлія і Володя? Віталік? Віктор?

— Віталік. Мені на нього байдуже.

— Ага, воно і видно. Стругаєш дерево, наче столяр.

Дівчина перестала дряпати та сіла в тіні під ясенем.

— Вам зраджували?

Рибалка промовчав.

— Знаєте, що я зроблю? Здеру це серце, потім роздеру обличчя його курві, а далі… Хай би сам встряг в цьому дереві.

— Це як?

— Замість сердечка, яке вирізав.

— Дивне якесь бажання, Юліє. Замість піклуватися про себе і жити своє життя, ти купу енергії витрачаєш на колишнього і його нову дівчину. Тебе ці думки тільки знищать.

— Не знищать. Я сама кого хочеш знищу.

— І як ти збираєшся засунути його в дерево?

— Не знаю. Може він туди залізе і воно трісне. Чи в дупло сунеться і не зможе вилізти.

Рибалка витяг з кишені цигарку-самокрутку і підпалив.

— Будеш? – простяг дівчині.

До носа дістався терпкий солодкий аромат, аж почало нудити.

— Фу, це якась трава? Дякую, не треба.

Вона піднялася та пішла стежкою до зупинки через невеличку посадку. Дівчина проминала берези і клени, поки не побачила трухлявий ясен з невеличким дуплом внизу. Посередині, біля широкої гілки, виднілося вирізане серце. Юлія підійшла ближче, придивилася. Ю і В.

— От козел, додав роботи.

Вона вчепилася в гілку, підтяглася. Сукня заважала, дрібні гілочки дряпали ноги, але дівчина випросталася, обійнявши стовбур. Намацала в кишені ключі та потяглася до серця на корі. Тирса летіла вниз, треба було дістатися трошки далі. Запізно Юлія відчула тріск деревини, коли сперлася рукою на стовбур. Бік проломився, рівновага втратилася і дівчина полетіла у темряву сухого стовбуру. Приготувалася до удару головою, але тіло застрягло, не долетівши до низу. Здерта шкіра пекла, нога застрягла під дивним кутом. Руки притиснуло до тіла, унеможливлюючи рухи. У неї було десь півгодини, поки перевернуте догори ногами тіло не відключиться. Темрява заважала дихати, обмеженість рухів викликала дрижаки і паніку. Шкірою повзало дрібне, комашки чи мурахи. Дівчина сіпнула ногою, від чого трохи посунулася вниз. Світло. Вона споглядала галявину через дупло, проте дерево не стало менше нагадувати домовину. Гучний крик рознісся між деревами.

До ставу вибіг хлопець. Пройшов стежкою, спустився до вусатого рибалки.

— Добрий ранок. Дівчину не бачили? Може біля ясена? —показав фото на телефоні.

— Ні, я нещодавно прийшов.

— Добре, спитаю ще у того дядька, що в брилі.

— Стій, — чоловік з вусами схопив хлопця за руку. — Краще не підходь до травника.

— Кого?

— Той у брилі з моєї вулиці. На травах знається. Ще коли товаришували – зібралися у нього компанією. Він закинув якісь трави до гасової лампи – так нам весь вечір здавалося, що у нас руки замість ніг, а голова десь збоку. А то йшов по вулиці – а в нього дерево обсіла купа пташок різної масті. Я зупинився, а він мені каже, що прив’язав до серця ластівки трави, повісив на дереві, тому птахи будуть тут добу сидіти. Раптом щось питати в нього надумаєш – затуляй носа від диму, коли він палитиме. А краще взагалі не ходи.

— А що з димом?

— Щось типу гіпнозу. Або ти виконуєш дії, які він тобі нашіптує. Як в трансі. Або бачиш те, чого насправді нема. Зрозумів?

Юнак кивнув.

Під ясенем сидів хлопчик і довбав палицею пісок.

— Чому сам біля ставу? – озвався рибалка у солом’яному брилі.

— Брат закинув м’яча до загону з вівцями і вони його затоптали.

— Не страшно. Батьки новий куплять.

— Та він мене дістав! То смаколики краде, то на телефон знімає, коли я сплю. Було б добре жити без нього.

— Може то з любові до тебе таке робить.

— Хай з такої любові сам кинеться до овець. Замість м’яча.

Чоловік посміхнувся і запалив цигарку. Хлопчик чхнув, коли солодкуватий аромат дістався його носа.