Я раптово прокинувся у суцільній темряві. Дихання важке, голова тріщала, здавалося вона ледве трималась купи. На обличчі та шиї відчувалась тепла волога, кожний порух голови віддавався мільйонами болючих іскор.
Я сидів на жорсткому стільці і першим моїм бажанням було негайно скочити на ноги та тікати. Дзвінкий звук кайданів оглушливо вдарив по вухам. На мить промайнула думка, що мене паралізувало. Я нічого не бачив, але зрозумів: тіло міцно прикуто ланцюгами. Паніка.
Зліва почулося ворушіння. Я був не один.
- Де я? Що відбувається?!
Мені відповіло активне вовтузіння на стільці, металевий брязкіт та здавлене мичання. Мій бідолашний колега по нещастю був в такому самому положенні, лише тільки говорити не міг. Мичання посилилося і відчай цих намагань проговорював сам за себе. Я почав ридати. До горла глузливо підступала нудота.
Темряву неначе ножем розрізав гуркіт дверей, які скреготнули іржавими петлями, що я аж зіщулився. Тьмяне світло на мить просочилося до кімнати, одразу майже зникнувши, коли дверний отвір заступив величезний чорний силует.
Світло вихопило яскравий відблиск монструозно величезного різницького гака. Мій крик обірвався, коли велетень зробив крок всередину. Його голову обрамляла залізна маска з отворами для очей і я міг заприсягтися, що на мить вони спалахнули диявольським червоним вогнем. Він наблизився до іншого чоловіка, який вже ледве не ричав від страху. Цими жахливими звуками позакладало вуха, як ото буває коли занурюєшся у воду. Липкий холодний піт скував тіло не гірше за лещата.
Той інший заборсався. Перев’язаний ланцюгами, як і я, його голову накривав сірий полотняний мішок, в горло напевно запхана ганчірка, але роздумувати про це я вже не міг.
Порожнечу розірвав широкий помах страшного гака. Гострий пазур з силою уп’явся в ногу того іншого, заглиблюючись у плоть над коліном, звук був схожий на те, як встромляють виделку в соковитого різдвяного індика. Від абсурдності думки я почав переконуватись, що божеволію.
Велетень смикнувся, поваливши непритомне від болю тіло разом зі стільцем і, вхопившись обома руками в знаряддя тортур, почав не поспішаючи волочити його до прочинених дверей, у невідомість.
- Нащо ти це робиш? – через паніку, сльози та соплі моє питання розчинилось.
- Він - грішник. Покарання.
Голос прогарчав так гучно, що я відчув вібрації у пораненій голові, які привели до ще більшого спалаху пекучого болю.
- Яке ти маєш право судити когось?! - я розумів, що опинився у пастці справжнього психа, якому місце в божевільні.
- А хто, як не я? – він зневажливо розреготався.
- Ти – диявол!
- Авжеж.
Він зупинився, гепнувши тіло на підлогу, наче свинячу тушу, дістав із задньої кишені штанів засмалену брудну ганчірку, а з іншої кишені – сірий полотняний мішок, такий самий, який ховав голову іншої жертви маніяка.
- Боїшся? Добре. – Обличчя за маскою не видно, але він точно задоволено усміхався.
- Що? Ні, не треба! Прошу, не треб… - смак старого бруду увірвався мені до рота, заполонивши собою все навкруги. Шлунок зробив кульбіт і готовий був розпрощатися зі своїм вмістом. Якби мене знудило, я б напевно одразу вмер.
Мої слова потонули в горлянці, так і не виказані. Трухлявий мішок огорнув голову, блокуючи зір. Від нього несло гнилим сіном та кров’ю.
Велетень з тілом вже зникли в сусідній кімнаті, дзвінко гупнули двері, на невизначений час відділяючи мене від скаженого вбивці. Я знову ледве чув як силкується кричати бідолаха, на мить опритомнівши. А потім пролунав глухий стук і настала тиша. Така страшна тиша, що я сам ледве тримався у свідомості. Це справжнє пекло.
Невідомо скільки пройшло часу, біль не вщухав. Я вже не намагався пручатися, просто сидів, зневірений, чекав. Запах гнилого сіна та смерті просочувався крізь пори шкіри, назавжди осідаючи глибоко в кістках.
Мабуть я заснув, або просто відключився, дихати через мішок з кляпом у роті надзвичайно важко. Мене напевно щось розбудило. Я нашорошив вуха, але попереду, із-за дверей, не було чутно ані писку. Зненацька почулося ворушіння праворуч. «Він тут, це кінець».
Я був готовий знову почути той жахаючий звіриний рик, що відлунюється залізом маски. Натомість свідомість пронизав металевий звук кайданів та зляканий плаксивий голос.
- Де я? Що відбувається?!
Ридав той голос праворуч. Знайомий голос. Мій голос.
Я почав у відчаї мичати, потопаючи у божевіллі.