Чупакабра

       Я поверталася додому після важкого дня, ледь тягла сумки, як до воріт вискочила сусідка.

           — Ганнусю, доню, почекай!

           Я зупинилася, відпустила ручки, що натерли пальці і зітхнула з полегшенням.

           — Що трапилося тьоть Ліля?

           — Чупакабра поїла моїх кроленят! — жалілася тітка. — Передушила усіх, висушила кров, порвала та виїла нутрощі! І курочок моїх передушила, гадина проклята!

           — Чупакабра не існує, тітонько. То лисиця влізла.

           — Ганнусю, мій чоловік – Царство Небесне – все життя був мисливцем і я знаю, що то не лисиця! Треба було штук десять, щоб передушити стільки курей і кролів за ніч. Не в мене одної зла наробила. У Баби Ориски і поліцая теж передушила. Він так розсердився, що подзвонив кому треба, приїхало десять мужчин з рушницями і собаками. Ходять під лісом, «пасуть». Кажуть, сліди дивні найшли.

           — Нехай «пасуть». От і не буде вашої чупакабри скоро. — Я взялась за ручки і підняла важкі покупки.

           — Ти думаєш доню, що баба здуріла на старості. Але я бачила її сліди, вони зовсім не лисячі. Ходи, покажу!

           — Ні, тітонько. Я втомилася після роботи.

           Тітка ще вмовляла зайти в гості, але не переконала. Я увійшла у двір і радісно зачиналася вдома, але тут же почула дзвіночок – за воротами стояла група чоловіків з собаками, лягаві нервово тупотіли лапами і завивали.

           — Пані, пси почули звіра і привели до вас. Відкрийте, будь ласка.

           Я впустила у двір мисливців з лягавими, але пси нарізали кілька кіл по двору і нічого не знайшли, попутно витоптавши мені на клумбі усі квіти. Розлючена шкодою я вигнала мисливців з двору та повернулася до будинку, але була змушена вийти знову – на горищі щось шуміло.

           Звісно ж, пес чи лисиця не могли влізти на горище по тонкій драбині, а от впертий мисливець – цілком. Тільки на горищі опинився маленький хлопчик. Брудний, у лахмітті і переляканий. Я відвела до будинку, а поки малий плескався у ванній – набрала сільського поліцейського.

           — Що ти пропонуєш мені зробити? — поцікавився поліціянт. У слухавці завивали пси. — Я не покину полювання.

           — Тобто, ти не покинеш? Це твої прямі обов’язки, Анатолію!

           — Набери швидку!

           — Хлопчик цілий. Операторка сказала, що швидка не приїде, якщо нічого термінового.

           — Ну то, якщо ран немає, якого біса ти мені голову морочиш? Дізнайся звідки він, а завтра викличеш соціальну службу. Переночує у тебе.

           — Хлопчик мовчить, нічого не їсть і дуже переляканий.

           — Добре. Я закінчу тут, заїду до тебе і гляну на пацана, — наче робив велику послугу, відповів Анатолій.

           Я поклала слухавку і зітхнула. Хлопчик бавився у теплій ванні піною, але не реагував на мої питання. Дворовий дзвоник калатав і я підійшла до вікна, аби глянути. Біля воріт була невелика тінь.

           — Хто там? — визирнула з дому.

           — Перепрошую, я шукаю братика, — запитали від воріт дівочим голосом. — Ми відпочивали у лісі і він загубився. Маленький, чорнявий, трішки косоокий. Не бачили?

           Дівчина років двадцяти, вродлива, з довгою товстою косою за спиною говорила спокійно й стримано та не викликала підозр. Я завела її в дім і хлопчик справді  відреагував на появу сестри, радісно вистрибнувши з ванної. Я дала свій одяг, проте навіть маленькі речі висіли ганчір’ям на худому хлопчині. Ми вийшли з ванної до кухні, але від їжі відмовились обоє і не поспішали йти, тож я почала розпитувати звідки вони, чому заїхали у наш ліс, як сталось, що брат загубився та найголовніше – чи сама вона тут?

           — Я приїхала з молодшою сестрою. Ну і Третій ще.

           — Хто третій?

           — Він, — сказала дівчина і широко усміхнулась, показавши зуби.

           Різкий біль пронизав мене. Я опустила погляд і побачила, що футболку залила кров, а з живота стирчало кілька гострих кігтів-спиць…

 

           Анатолій довго смикав дзвінок на воротах і телефонував Ганні, тільки сусідка не відповідала. Ще було надто рано, щоб вона поїхала на роботу, тож поліцейський дозволив собі перелізти через огорожу і не помилився – двері у ґанок були відчинені. Він вихопив зброю і не торкався більше нічого руками, прочинив незакриті двері носком черевика та охнувши, відступив. У ніс вдарив сильний запах крові і нутрощів, як при забої худоби. Ганна лежала у кухні, вся в крові, розпатрана, без нутрощів і бліда, мов крейда.

           Ніхто не пов’язав смерть Ганни з чупакаброю, ласою до кролів та курей і ніхто не подумав пов’язати вбивство з хлопчиком, що зник.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

02/05/24 10:30: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап