Хороша дівчинка

           Видався незвично теплий день і мама вигнала нас з сестрою на дитячий майданчик неподалік дому, аби ми не заважали прибирати. Єва взяла лопатки і пасочки, весело копирсаючись у пісочниці, а я прихопила книжку, щоб підготуватися до літератури передбачаючи, що прогулянка буде архінудною. Сонце підпікало, пташки намагались перекричати дитячі крики, як раптом до пісочниці підійшла мамочка з одноліткою Єви.

           — Кусатися не можна, — сказала мамочка своїй білявій донечці.

           — Чому?

           — Бо люди подумають, що ти погана дівчинка, і не стануть з тобою дружити.

           — А я не хочу з ними дружити. Я хочу їсти.

           — Треба спробувати подружитися, інакше залишишся голодною.

           — Чому? — запитала дівчинка у мами. — Я подружусь, а потім можна їсти?

           — Не тут.

           — Але, чому? — наполягала дитина.

           — Знайди собі подружку і запроси в гості, як ми говорили. А там, якщо впораєшся, будеш їсти.

           Звичайна розмова мами з дівчинкою, у якої немає друзів, щоб запросити у гості. Але щось у їхній бесіді видавалось мені неправильним. Одначе, я зарилася у книжку, наполегливо вичитуючи сенс у літерах і забула б про цю химерну розмову, якби вони пішли. Проте, дівчинка присіла біля Єви, вони познайомилася, сестра поділилася лопаткою з Варварою і дівчатка почали гратися. Я навіть заспокоїлась, але необережно глянула на мамочку.

           Вона витріщалась на Єву з-під лоба і не моргала, стримуючи скошену посмішку у кутиках губ. У мене наче хтось нігтями пошкрібся у потилиці. Я ледь стримувалася від бажання вхопити сестру і тікати додому, але навколо було багато дітей і дорослих, тож я вгамувала вій нераціональний страх ненадовго. Втім, скоро почало сутеніти і на майданчику стало не так людно.

           — Хочеш до мене в гості? — раптово запитала у сестри Варвара.

           — Маш, а можна сходити до Варі ненадовго?

           — Мама сказала сидіти на майданчику.

           — Будьласочка-а, подзвони і запитай. Я дуже-дуже хочу!

           Я знала, що мама буде не проти нових подружок Єви і написала повідомлення.

           — Мама сказала повертатися, — безсоромно збрехала я, під пильним поглядом мамочки, прочитавши: «можете сходити». — Дуже шкода, але іншим разом.

           Я підвелась і під чіпким поглядом мамочки зібрала сестру, аби чимшвидше втекти. Неприємне відчуття у потилиці не зникало, навіть коли ми підходили до воріт. Я відчинила калітку і увійшла за Євою обернулась і побачила, що Варвара з мамою стоять в кінці вулички та спостерігають за нами.

           Перекошене обличчя тієї жінки ввижались мені всюди, а після вечері, погодувавши пса, я помітила рух у садку. Чарлі також щось відчував та злякано скавчав у будці, що було геть не властиво нашому великому собаці.

           — Ти ще довго? — різко запитала Єва, опинившись поряд.

           — Боже, ти перелякала мене до смерті! — зойкнула я. — Чого ти вийшла?

           — Ти довго поралася, — винувато опустила очі Єва і подивилась мені за спину.

           Я обернулась, але нічого не помітила, і ми повернулись у дім. Поки замикала двері на ніч, коли повз мене у кухню пробігла Єва у піжамі.

           — А, як ти так швидко перевдяглася?

           Вона не відреагувала і поскакала далі, щоб випити своє какао.

           Щовечора мама вкладала Єву спати. Я чула її тиху розповідь з сусідньої кімнати, готувалась до школи та вже хотіла лягати, як помітила у вікні рухливі червоні точки очей і закричала. Мама влетіла у кімнату на крик.

           — Там хтось ходить під вікном! Він слідкував за мною! Великі червоні очі!

           — Це Чарлі бігає, — зітхнула з полегшенням мама, — ти побачила відблиск очей.

           — А, як Чарлі виліз на підвіконня?

           — Машунь, ти надивилась жахастиків, а під вікном пробіг пес. Все, не галасуй. Єва заснула.

           Я розповіла їй про дивну сімейку на майданчику, але мама наполягала, що це просто моя «бурхлива уява» і ніхто за нами не слідкував. Навіть перевірила чи зачинені двері, щоб заспокоїти.

           Нажахана і розгнівана я не могла заснути та полізла в інтернет, тільки нічого про червонооких істот не знайшлося. Я була готова здатись, як почула тупотіння ніжок і помітила рух у коридорі.

           — Єва, що трапилося? — запитала, вийшовши у темряву. — Єва?

           Силует внизу сходинок рухався до дверей і почулося клацання.

           — Що сталося? — раптово пролунало збоку. Єва сиділа на своєму ліжечку в кімнаті і сонно терла очі.

           Я навіть не зойкнула – мене різко скрутили і затулили рота, а повз, до дитячої пройшла червоноока копія моєї сестри.

           — Ти будеш хорошою дівчинкою і не кричатимеш, так?