Щуряче лігво

 За архітектурним планом міста на перетині трьох районів, неподалік греблі мали побудувати чи то гілку швидкісного підземного трамвая, чи дитячу залізну дорогу з підземними станціями. Це мало бути велелюдне місце розваг, але на початку 90-хх фінансування припинили і об'єкт законсервували, забувши про нього.Так біля водовідстійника у балці виник пустир. Сходи, що вели до підземних тунелів, розвалилася, заросли травою, чагарями і акаціями. Влітку місцеві влаштовували біля водойми пікніки та вигулювали собак.

 В 2021-у, можливо 22-у, році двійко діточок випустили на пустирищі в заглиблені під плитою пару щуренят. Вони купили їх у зоомагазині, але батьки не дозволили тримати тваринок вдома. Діти зробили для них халабудку з гілок і підгодовували. За півтора роки щурі розмножилися, серед гарненьких білих з чорною латкою на спині траплялися сірі особини, більше схожі на звичайних підвальних пацюків. Щурів аж кишіло в тій западині. Якось відео про них потрапило до ТікТоку, люди почали приходити туди, кілька щуриків, забрали додому. Тваринки охоче йшли до рук.

 Та осінь і зима виявилися дощовими, було грязько, місцина біля балки перетворилася на болото. І про щурів, на деякий час, забули.

 Чоловік вдягнутий в сірий непримітний одяг, сторожко мов тінь вийшов на пустище. Часом він підсвічував шлях ліхтариком, вишуковуючи стежки між покрученими деревами й сухостоєм торішнього бур'яну. Мав він міцнозбиту статуру і хоча й намагався ступати легко, та його ноги грузли в землі, що ледь-ледь прихопилася морозцем. В телеграм він підписав свій профіль "Шершень" і йому подобалося думати про себе саме так.

 Шершень вийшов до щурячої западини. Сховав ліхтарика й дістав айфона, присівши на край залізобетонної плити, він зробив позначки на гугл-карті,відмітив: дамбу, гаражі, школу і електропідстанцію. Тепер лишалося переслати скріни кураторам з рашки. Кошти від них за інформацію надходили на рахунок його дружини регулярно. Шершень відправив її разом з дітьми до Польщі, ще на початку повномасштабного вторгнення. Він саме збирався натиснути кнопку «надіслати». Та цієї миті завила сирена повітряної тривоги. На пустирі ці завивання чулися жасно. Шершень здригнувся і ледь не випустив телефон з рук. Раптом почув тихий писк під ногами, підсвітив. Біля черевиків сидів щурик, його очі в темряві відблискували червоним. Шершень з дитинства ненавидів щурів, він підняв ногу, наміряючись розчавити гризуна. Та тварина вивернулася і шугнула геть.

 Шершень, від несподіванки, втратив рівновагу, комічно розкинувши руки, скрикнув і з матами, полетів сторчака в заглибину. Падаючи він обдер до крові долоні й обличчя; випустив телефон.

 Все ще матюкаючись, дістав з кишені ліхтарика. Догори вели сходи. Зусібіч з нір повитикалися щурячі писки і незмигно вдивлявлялися в нього.

– Геть від мене, погань! - він підсвітив довкола в пошуках телефона, той впав аж на дно заглибини. Щоб його витягти, потрібно було лізти під гілки й плиту.

 Повітряна тривога верескнула, як конаючий звір і замовкла. Тепер тільки щурячий писк і вовтузня порушували тишу ночі.

Шершень поліз по телефон. Він повз, притримуючи гілки руками, і відчував як щурячі тіла і хвости лоскочуть його обличчя.

–Геть від мене! Геть!– він ледь не плакав з досади.

 Схопив п'ятірнею телефон, та ґрунт під ним посипався й почала просідати.

– Ні! Бля!.. – за мить Шершень опинився в проваллі під землею. Сморід мертвечини вдарив у обличчя, він аж відчув його на смак. Ліхтарик вивалився з рук і відкотися в дальній кут тунелю, висвітивши жовтуватим колом сіру бетоновану стіну. Шершень посвітив телефоном. Просто перед ним сиділа потвора з тисячею очей, тіл і лап.

 Щурі рятуючись від холоду, тулилися в гнізді так міцно одне до одного, що їхні хвости переплуталися і зрослися. Були в тій купі й малі, й великі, й мертві, й кістяки, та шматки щурячих тіл, що стали їжею для інших.

Потвора насувалася!

– Геть від мене!– заволав Шершень. Кілька щурів стрибнули на нього з гори.

– Геть!

 Маленька голівка протиснулася між його губами, він відчув шерсть язиком. Гострнькі зубки уп'ялися в його очне яблуко.

 Щурячій король підступав!

Весною діти згадали про своїх щуриків. Вони принесли їм капусту, та ті були байдужі до їжі, ніби й не голодні.

– Їх так мало лишилося,– сумно зауважив хлопчик.

– Бідолашки, мабуть вони голодували,– дівчинка потягнулася рукою до тваринок, зойкнувши, відсмикнула руку – маленьке щуриня цапнуло її за пальчик.

 В районі за балкою увімкнули сигнал повітряної тривоги.