Оксана знала, що їй залишилось вже недовго. Спочатку це було просто передчуття, а потім воно підтвердилось і діагнозом. Її наздогнала та сама хвороба, яка забрала маму. Саме через жахливі спогади про мамине лікування та власне сповнене горем дитинство Оксана і не хотіла дітей. Лише одного разу вона пожалкувала про це своє рішення. П’ять років тому Андрій потрапив в аварію і декілька жахливих годин Оксана думала, що чоловік не вижив. Тоді вона страшенно злякалась, що залишилась зовсім одна на цьому світі, але Андрій повернувся до тями і страх відступив. А тепер Оксана була рада, що у них немає дітей, яким довелось би пережити весь той жах, який свого часу пережила вона.
Знання англійської мови та диплом програміста дозволяли Оксані працювати віддалено, тому вона жила у справжньому раю інтроверта. Колись вона хотіла мати невелике коло друзів, відвідувала книжковий клуб і ходила на каву з приятельками, але після ДТП і страху, що тоді пережила, єдиною людиною, з якою їй хотілось спілкуватись, був її любий Андрій. Повна протилежність Оксани, її чоловік обожнював вечірки, роботу з людьми і мав багато друзів. Та страшна подія змінила і його, але навпаки. Він міг виходити на несподівані нічні прогулянки, після яких дружина знаходила дивні предмети в його кишенях. Але Оксана вирішила, що це не варте переживань, адже він завжди повертався додому, до неї.
Тієї ночі Оксана прокинулась від дивного відчуття і одразу побачила над собою перелякане обличчя Андрія. Вже потім вона зрозуміла, що лежить не в ліжку, а на підлозі. Схоже, знепритомніла, коли йшла до спальні. Оксана не казала чоловікові про свою хворобу, а на всі його питання стосовно її самопочуття відповідала, що це все втома від нового проекту та жартувала про ретроградний Меркурій. Але тепер довелося зізнатись.
Вони довго говорили і Андрій спочатку вмовляв її згодитись на лікування, але потім зрозумів, що страх повторити шлях своєї матері у дружини набагато сильніше за бажання випробувати химерний шанс на одужання, у який і лікарі майже не вірять. Нарешті він здався:
- Гаразд, це твоє життя і ти маєш повне право розпоряджатися ним як забажаєш. Але ти повинна знати одну річ - якщо підеш ти, піду і я.
- Ну що ти таке кажеш! - Оксана розуміла розпач чоловіка, але ці пафосні слова почали її дратувати - Ти обов'язково ще будеш щасливий. Ти цього заслуговуєш.
- Ні, ти не розумієш. Я живий тільки завдяки тобі. У тій аварії… Ти - єдине, що тримало мене тут. Тільки завдяки тобі я повернувся.
Оксана втомилась сперечатись. Вона просто заплющила очі і подумала, що все у Андрія буде добре. Звичайно, зараз йому здається, що без неї він не виживе, але він трохи відгорює і обов’язково знайде в собі сили на нове життя. І нове кохання. Так, нехай у нього буде нове кохання. Дуже щасливе…
Батько Оксани дивився на труну з тілом його єдиної дитини і намагався відчути бодай щось, крім порожнечі. Олег розумів, що втратив її вже давно. Після смерті дружини він не зміг замінити Оксані мати. Та й батьком він був, відверто кажучи, не дуже. Завжди піклувався та забезпечував дитину, але душевної теплоти дати не міг і між ним з донькою завжди була ця невидима холодна стіна. А потім з’явився Андрій. Олег був радий, що донька нарешті отримала кохання і теплоту, на які заслуговує, але аварія змінила все…
Оксана завжди сторонилась людей, а після того ДТП взагалі перестала спілкуватись. Спочатку Олег боявся, що донька не переживе трагедії, але згодом заспокоївся, побачивши, що вона працює і живе майже як і завжди. А тепер… Тепер її поховають поряд з її любим Андрієм, що загинув у страшній аварії п’ять років тому.