Смирення

Спокійний вечір: діти плюхкались в басейні, дружина читала книгу, я завершував марудний проєкт на своєму MacBook.

– Алісо, слідкуй за братиком! Він тільки-но навчився плавати.

Заміський будинок – місце, де зовнішнього світу не існувало. Наші турботи розсіялись в технологічних приладах. Життя пливло повільно, даючи змогу відчути його сповна. Кур’єр привозив свіжі продукти в перемішку з готовим фаст-фудом, а сусіди були чудовими, завдяки своїй байдужості до нас, на що ми відповідали їм взаємністю.

Буденну тишу розірвав жіночий крик. Пронизливий звук миттєво полонив вулицю і так само швидко обірвався.

– Господи, що це було? – Дана злякано блукала поглядом врізнобіч, відклавши книгу. Діти не звернули увагу на кілька секундне відлуння жаху і далі продовжували бавитися у воді.

Що чи кого почув – не знаю. Заспокоївши дружину, яка не на жарт налякалась, закрив ноут.

– Ходімо в дім, люба. Для басейну стає холодно, – голос, в який я вклав всю власну впевненість, звучав по-аматорськи кінематографічно.

Дана не змогла заспокоїти себе келихом червоного. Обдзвонила подруг, які жили неподалік, і ті теж підтвердили, що чули щось лячне.

Одна не відповіла.

– Юля не бере слухавку, - вона сильно стискала мою руку. – Та, що живе за два будинки в бік школи, пам’ятаєш?

– Угу, – неохоче буркнув, розуміючи, чим це закінчиться.

– Може сходи з кимось глянь чи у неї все там добре?

Ну от.

– Ти ж знаєш, після розлучення вона рідко тут ночує. Впевнений, що ця бізнес-лярва кисне десь в одному зі своїх клубів, потягуючи Martini.

Бачу, що не переконав її.

– Добре, але не зараз. Уже пізно. Завтра обов’язково піду.

Але йти нікуди не довелось. Зранку нас розбудив ще один крик, джерело якого знаходилось відчутно близько. Я швидко накинув футболку, вхопив сувенірну бейсбольну биту з власним ім’ям і вибіг на вулицю. Крик не припинявся, сполохавши всю округу. Посеред дороги стояла нажахана дівчина в спортивному костюмі. За кілька метрів перед нею лежало понівечене тіло Юлі, до якої я мав сьогодні зайти.

Реальність стала химерною.

Невідомі проникли в будинок жертви. Те, що не змогли винести – зламали. Юлине тіло, розмальоване фіолетовими гематомами і червоними порізами, ледь прикривав розірваний одяг.

Поліція не знайшла доказів, які б вказали на злочинців. Місцева влада розводила руками, закликаючи краще перевіряти замки і заводити собак.

Через кілька ночей сталося ще одне вбивство. Сім’ю Вівчаренків зарізали у власному будинку, попередньо його розтрощивши. Я бачив з вікна, як троє невідомих у масках перелізли через паркан, вибили двері і почали симфонію крику та нищення. Хотілося втрутитись, завадити цьому зухвалому акту насильства. Але моєї сміливості не вистачило навіть на дзвінок «102».

Телефон блимнув сповіщенням. У сусідському чаті почалось обговорення:

@Kate_Beauti_2022: «Який жах, там же діти(((»

@Vira_Viktorovna: «От виродки, як вони посміли! #врятуйтесім’ю»

@NaAdrenaline30: «Зробіть щось!!! Не можу заснути через цей репет!»

@Vika_Vorona: «Я запустила стрім, хай всі дізнаються про їхнє горе…»

@TvoyCabanchik1979: «Сук… той баран винен мені дві штуки баксів:(»

Онімілими пальцями обійняв дружину. Її сон оберігали беруші, а я благав долю, щоб це лихо оминуло мою сім’ю.

Руйнування, грабунки, вбивства – все повторювалось без перестану. Мародерство охопило країну і поліція вже не зважала на тисячі благальних дзвінків порятунку. Армія не втручалась, бо була скована в боях на фронті. Нас ніхто не збирався рятувати.

Всі сиділи по домівках. Свідомо ігнорували навколишній хаос. Сусідський чат пустував. Один за одним люди зникали в безкінечних потоках насилля, поки інші з байдужим острахом чекали своєї черги, поглинаючи безкінечні потоки новин.

Я теж чекав і відчував сором. Дана заборонила мені виходити на вулицю, бо вона, мовляв, не переживе того, що зі мною там станеться. А я у свою чергу, сумнівався, чи тут, за чотирма стінами і високим забором, ми переживемо наступну ніч.

Місяць освітлював пусту вулицю.

Невимушено потягую сигарету і ледь не вперше помічаю, яке гарне зоряне небо над нами.

Повз двір проїхав чорний позашляховик. Невідоме авто загальмувало біля ближнього будинку. З нього вивалились три бородаті велетні. Вони дудлили пиво з бляшанок і голосно сварились чужою мовою. Один із них, певно, бос цієї банди ідіотів, махнув у бік сусідського двору.

Не сьогодні, виродки.

Беру пістолет для забивання цвяхів з «AliExpress».

Для чого я його замовляв?

На сайті обіцяли, що він злегка пробиває сталь та бетон.

Маю надію, з трьома черепами впорається.