Їсти

Посинівша рука брата звисає зі столу без єдиного натяку на рух. Та Оксана всеодно міцно її тримає своєю долонею, крізь клітку, в якій провела останні тижні.

У приміщенні смердить бридко, до того, що очі виїдає. Свої ж екскрименти вперемішку з запахом гнилого, людського м'яса забивають ніс. Її від нього вже не нудить, як в перші дні тут.

Скоро він повернеться. Скоро він своєю кривавою пилкою відріже Андрію й другу ногу, можливо дістане серце, бо печінку та мозок він вже забирав. З божевільною насолодою в очах розробить частину брата на сусідньому столі, а потім приготує на он тій плиті.

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

Це єдине, що він говорить. Весь час він лише просить їжі, і не реагує ні на що. У цього чудовиська звисає нижня щелепа й очі не людські наче. Він психічно неврівноважений голодний монстр. Котрий от вже скільки днів пожирає її брата чорними, кривими зубами.

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

–Заткнись!

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

–Блять, та замовкни!

Він ніколи не слухається. Відділяє кістку від м'яса, а от шкіру ніколи не знімає, певне вона добре смакує йому.

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

Він сідає прямо навпроти Оксани, збуджений перед вечерею, сніданком чи обідом. Посміхається бридко, в клітку заглядає, і приступає до їжі. Пережовує помалу, деякі шматки випадають з рота, та він їх назад закидує. А ще, він любить винести свіжо- відрублене м'ясо, а повернутись з ним же ж у мисці, проте з купою личинок, що роз'їли переважну частину. Воно смердить куди гірше, того що він варить чи пече. Такий делікатес він споживає сирим, і витріщаєтьсяся прямо в очі. Мертві. Ті що по банках і підписані невідомими знаками.

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

Від Андрія залишається тільки почорнівша, відрублена рука, за яку Оксана досі тримається. Вона наступна. Та їй байдуже наче. Було б краще, якби він вбив її першою, щоб не бачити, не чути стогонів болю брата. Не тримати його за руку під час мук. Щоб не чекати на смерть так довго.

В підвалі завжди ввімкнена самотня лампочка, що звисає зі стелі на тонкому проводі. Але тоді світло згасло. Голодна істота прийшла з ліхтариком. Спочатку щось вкололи у шию, допоки Оксана ще була за ґратами, раптово тіло розслабилось. Такою її поклали на клятий стіл, де досі плями крові після брата.

Першою пішла ліва нога. Пилка йшла туго, та він не здавався. Вишкірявся, кривився, та все повторював:

–Їсти. Їсти. Їсти. Їсти. Їсти.

Було страшно, до біса боляче. Від чогось з горла виривались лише нещасні хрипи, кричати не виходило. Оксана не бачила, як частину тіла відрізають, тільки відчувала. Оповита темрявою, без змоги рухатись, вона споглядала здавалося б абсолютне нічого. Та цим нічим скоро стане вона сама.

Місце розрізу пульсує. У неї почалися фантомні болі. Він все частіше приходить. Дивитися, як пожирають твоє ж м'ясо-дивно. Лячно. Пиздець як.

Другу ногу він забирає в скорому часі. Тоді з електрикою все гаразд, а речовини ніякої у тіло не вприскують, вона й без того слабка. Оксана верещить що є сили, нестерпно. Здається от-от і вона помре від болю.

Руки для початку обрубує по лікоть, зразу обидві, потім добирається й до передпліч. Оксана відчуває себе суцільно нещасною та жалюгідною. Вона не може вільно рухатись, не може їсти, не може нічого. Вона знає, наступний раз-останній.

Людожер перекладає тіло на улюблений стіл. Він посміхається на всі зуби. Махає ножем перед обличчам дівчини і приступає до діла.

Бачити перед смертю, як криваву частину тебе жує маніяк-психопат, це абсолютне лайно.

Чути перед смертю, як та ж людина повторює єдине слово, що може вимовити, теж не весело.

Помирати, і розуміти, що тебе в даному часі їдять, надзвичайно жахливо.

Але нічого не зробиш, коли він хоче:

–Їсти.