Шум

Як тебе звати. Яку страву полюбляєш. Що тобі сьогодні снилось. Чому ти тут.

...

– Ти жила в страху?

– Я жила в тиші.

...

Шумно. Навколо багато людей. Нас просять змінити місце, ми опиняємось за одним столом. Скільки нас? Багато.

Дивлюсь на сусіда... Високий, йому замалий стіл. Руки тонкі, виглядають в'яленими. Хребет викривлений.

– Як ти думаєш скільки б ти вартував?

– Перепрошую?

Усе закінчилось і нас знову багато. Коли нас багато - стає шумно. Не люблю, коли шумно.

Нас стало менше... Знову менше. Нас залишилось двоє.

– Є щось, чого ти боїшся?

– Не знаю. Треба подумати.

...

– Хочу їсти...

– Зайдімо туди.

Ми все ще між будинками. Тут тісно, тому іду попереду. Тиша. Вона хоч іде позаду? Ці будинки не закінчуються?

Я в пітьмі. Нічого не бачу. Не відчуваю стін будинків та й самих будинків. Наче у великій кімнаті з виключеним світлом. Тепер тиша, суцільна тиша.

...

Все ще хочу їсти. Зараз би ще чогось з'їсти... Ззаду він не виглядає слабким, не виглядає тонким і в'ялим... Виглядає смачним.

...

А от, скільки тут людей? Тут тихо, нікого. Навколо приміщення пустота.

Хтось відкрив двері. Отже, тут є люди. Скільки їх. Чому я тут. Ми знайомі.

– Правда тихо?

...

Виглядає в'яленим і слабким.

– Можливо ти боїшся смерті?

Він мовчить... Чи дивується, а можливо боїться, тобто так, він боїться.

Його лапи зв'язані, його крила вільні, але він не злетить, ні в якому разі.

Нічого з нього здирати, таких відгодовують та продають.

...

Годують кожного дня. Цікаво, чи можливо померти від переїдання? Все було в межах норми. Людина старалась мене схопити, точніше з'їсти... Готувати мені! Вона просто готує мені. Вона не любила готувати, ніколи.

Відмовляєшся їсти? Об тебе розбивають тарілки, і ти вже їси крихти недоїдків із землі. Велике вікно, у ньому яскраво світилось сонце, воно сідало, але я не бачив кінця горизонту...

...

– Думаю, готово.

...

Я набрав ваги.

На наступний вечір мене пильно розглядали, це добре чи погано? Чомусь мені взагалі не до сорому. Закрили очі. Гаразд, тепер до сорому.

Щось холодне пробігає по тілу. Сподіваюсь це не її руки. Холод проходив від однієї руки до іншої й аж до ніг... З кожним плавним рухом я рахував час, я не знаю відліком до чого він був, я просто рахував.

...

Не знаю, що із цього спробувати. Поки усе виглядає новим.

Буде боляче.. Що ж спробувати? Ця частина закінчить список. Йому також варто скуштувати... Це буде наша остання трапеза.

Коли проснувся, то кричав щосили... Це такий біль? Так, ти більше не полетиш, тому крило тобі більше не потрібне.

...

Заберіть цей клятий біль... Рука болить так наче вона все ще там і її катують усіма можливими способами. Але її немає. Зараз зрозумію в наскільки небезпечній ситуації опинився. Хоча, що мені із цього осяяння. Звідси не втекти. Єдиний спосіб спастись - це вбити її. Я ніколи не вбивав людей. Але вона... так, вона завжди виглядала так, наче вбивала. Не хочу помирати, не хочу.

– Для чого тобі моя рука?!

– Смачного.

Сіла поруч, у мене погане передчуття. Вечеря знову, як вечеря, але порції не великі, вони нормальні. Страви відрізнялись... Це не запах страви, це запах кінця. Я не знав, що у нього є запах, а він таки є.

...

У мене стейк із найкращої вирізки крила. У нього рагу із залишків м'яса. Воно також вдале.

– У мене немає апетиту.

– Їж.

Він спробував. Йому подобається... Але одразу кривиться.

...

М'ясо смачне, але дивне... Я такого м'яса не їв. Воно схоже на свинину, але не таке жирне. Це ж... Не може бути моє крило, правда?!

Вона віднесла посуду і щось чекає. Я не спішив це доїдати.

– Що зі мною буде?

– Нічого.

Вона бреше, вона бреше... Залишаюсь сидіти й дивитись у вікно. Чому ти повернулась.

– Вбий мене, прошу.

...

Беру його за руку.

Я знаю як тебе звати. Якою стравою ти став. Що сьогодні тобі більше нічого не снитиметься.

– Чого ти боїшся?

– Я був впевнений, що смерті. Тепер я боюсь тебе. Навіть не смерті, чуєш? Твоєї руки, її боюсь, твого обличчя і цієї кімнати.

– Як тобі рагу?

За крило, яким він не злетить нахиляюсь над обривом тягну його у безодню з якої мені нема шляху назад. Я спробувала усе.

...

Нас більше немає. Більше не шумно.