Поки ти спиш

Бути вразливим, означає не тільки легше зазнавати шкоди, а й мати з того вигоду. Я мав її у вигляді віршів. Піддавався віянням та ідеям, які здавалося, летіли з усіх сторін, варто лиш було їх зловити. Ті віяння та натхнення, я часто збирав у снах, які так обожнював бачити.

Щодень, я чекав настання ночі! Час сновидінь, для мене був синонімом свята. Ті неймовірні сни - дарували особливе задоволення, ніби бездоганну кінострічку, спеціально відзнятого фільму, виключно для тебе, де головний герой в ній Ти! На ранок з яких було важко вирватися, настільки захопливими та вражаючими вони були, настільки щільними та густими, а потім, нашвидкоруч записувались, цілими чи фрагментами, для майбутніх сюжетів творів, що були вже майже - напів-готові.

Кажуть, що митці, а особливо поети, є дуже чутливими фігурами, як до світлого, так і до темного.

Мене надихали і нічні жахіття, вважаючи, що вони багато що можуть розповісти про тебе, і найголовніше - тобі. Але всьому свій час, певні сни не сходилися зі звичною категорією жахів – де за тобою хтось біжить, чи ти кудись падаєш. Ні, то були чорні сни, які відбиваються у пам’яті, незгірше від прогулянок наяву :

У останні дні

Сняться чорні сни

Такі чорні

Що потрібно святої води

Чорні цапи

Що грішать над дітьми

Плацента снів

Темна, як душа сатани

Будівлі зруйновані

А в них ритуали

Молоко темної матері

І її прихожани

Ваблять мене

Тягнуть все більше туди

Прийди

Будь частиною нас

Раз, й назавжди

На грудях перевіряєш хреста

Від цих снів

Боже вбережи!

Врятуй від пітьми

Від чорної магії

Від темних обрядів

Від лихих видінь

Від жаху що сковує від прокидань

Від гріху на меті

Душу мою вбережи

Мені її залиши.

З часом, я став чути голоси, перш ніж відправлятися у мандри сном. Ті, спочатку віддалено гуділи, як учні на перерві у школі, а потім, більше нагадували базар, коли щось можна було розібрати, і виділити, якийсь вигук, якийсь заклик. А далі - чіткі розмови, чув як називають моє ім’я, як намагаються говорити зі мною. Тоді ж я і пізнав істину – що може бути страшнім за крик? Шепіт.

Шепіт, що не спиняється, який не є твоїми думками, одухотворений словами власного голосу, а щось, що говорить до тебе, що зве тебе, воно хоче від тебе Щось, потребує - Тебе! І ці розмови настільки жахали, що лише якесь надмірне, садистичне, згрубіле, відсторонене внутрішнє виривання, відривання чогось важливого, затоплювання озер унікально-чуттєвого, могло порятувати. Я прагнув віддалитися від усього того, навіть якщо ціною буде втрата чарівних снів.

Позаяк, в час неснів, я теж помічав зміни, що просочувались крізь мою свідомість, іноді, здавалось що на межі зору, десь на краєві ока, відбивався якийсь рух, чи контури об’єктів, які зникали, коли туди повернутися, а може їх там ніколи і не було. Це непокоїло.

Не дивно що після цього, я став відчувати жах, який відвідував мене час від часу, та і певен, що будь кого, хто пробував коли небудь спати. Страх засинати, і того що має відбутися далі, від тих снів, якщо то можна було назвати снами, а не пропущеною масою фаршу того, що колись справді було сном.

А далі? Не можу забути тієї ночі, незникаючого відчуття, як на мене хтось вирячився, направив свого питливого погляду. І чомусь я був певен, що варто мені лише відкрити свої очі, як тут мені і настане безкінечний вакуум вічної смерті. Чи може то лише місяць, що відчувався як присутність чиясь у кімнаті?

Я не міг перевірити. Я не знав як. Я не міг наважитися. А якщо тільки…

На ранок, у його кімнаті, знайшли нерозбірливо написаного вірша, ніби хтось його писав з заплющеними очима, чи тримав ручку у незвиклій до цього руці. Текст був виписаний серед сторінок книги, яка лежала на підлозі, ніби його автор не мав вибору, куди записувати. І було там таке:

Поки ти спиш

До тебе приходять звірі,

До тебе приходять монстри

Які точать об твоє тіло

Свої зуби гострі

Вони водять

Маленьких діток

І вчать їх смаку плоті

На беззахисних сплячих тілах -

Не зустрічають супротив

Вони струшують

Простір звуками

Заглядають тобі у сни

Вони прагнуть щоб ти прокинувся -

Насичений жахом нічним