«Graveyard freaks»

Весна. 1887 рік.

 

Лондонський туман зловісно покривав цвинтар. В місячному сяйві відображались тіні могильних плит та хрестів, а трава сріблилася від приморозків. Під чобітьми хрустіла земля.

Вони рухались так, наче боялись бути захопленими зненацька, оглядаючись навколо. Мерль розмахував лопатою, повертаючись по сторонах, мов би відмахувався від невидимого ворога. Ледь не зачепив керосинового ліхтаря Гарета. Два студенти двієчники, яких професор Кларенс відправив добути свіжу мертвечину для медичних практик. Юним горе- хірургам нічого не залишалось, як виконати прохання ментора, щоб виправити оцінки.

 Зазвичай, для таких брудних справ існувало «Чорне агентство воскресителів». Ті виродки, за  певну плату, добували товар для інституту, не зважаючи на заборону практику. Проте професор вирішив зекономити пару сотень фунтів, щоб не наражатись на конфлікти з місцевою владою та комісаріатом. Тому відправив двох ідіотів, що пасли задніх, на них можна скинути всіх собак, якщо напартачать.

— Обережніше! — гарикнув Гарет. — Це бабусин ліхтар. Вона з мене здере три шкури.

— Вибач, — невинно усміхнувся Мерль, показуючи всі 32 зуби, мов чеширський кіт. Мерль плентався за спиною друга, поки той намагався знайти потрібну могилу, орієнтуючись по датах. Хлопці не вірили в примар, але це не означало, що їм нічого не загрожувало.

 Опинившись біля могили, Гарет почав рити яму, а Мерль впав на лавку й замріяно подивився на небо.

— Дивно, ні одної зірки, – протягнув він.

 Гарет зло кахикнув. Але Мерль лише побажав другу не хворіти. За що отримав потиличник.

— Що боки насиджувати здумав? — Гарет пропалив друга поглядом, нависаючи мов хижий птах.

— Ай! За що? — не розуміючи в чому проблема, Мерль примружився та потер потилицю.

— Ти не на побачені з Елеонорою! — Гарет кивнув на надгробок, та стис держак лопати. Руки чесалися зарядити нею наступний потиличник товаришу по біді.

— О ні, я ж забруднюсь.

— Ти знущаєшся, чи навмисно косиш під блазня? Копай давай! — Голос друга змусив шугонутись. Мерль мружачи ніс взяв лопату, та наче кривий старий дід почав перекидати землю на сторону. Він дувся, мов дитина, яку поставили в куток. Юнак не розумів, чого Гарет злиться. Вони ж бо були в однаковій ситуації.

Кілька годин студенти копали. За цей час Мерль масу разів скрикнув, коли на хрест сів крук та затрепетав крилами. Своїми жіночими писками він лякав Гарета, але, здебільшого, бісив. Складалась ілюзія, що положення місяця змінювалось на небі. Насправді, рухались хмари, а туман, мов змії, окутував хлопців та затягував кладовище в кільце. Туман був таємничий, тягучий, сизий. Наближаючись до цілі, навкруги ставало холодніше та моторошніше. Вітер приносив, з подихом вовче виття, хоча вовків в окрузі не було, псів також. Щось в траві, час від часу, шаруділо. Мерль відчував нудоту, а періодичні стусани від Гарета, тільки розхитували останній нерв.

Нарешті могила була вирита. Хлопці почали підіймати домовину, але, тут, з рук Мерля, вона вислизнула. Труна шльопнулась, а він на неї. Дерево було вогким і гнилим. Рука Мерля застрягла, а частина дерева розкололась. В місячному сяйві проступила пустота з домовини.

— Вона порожня! — Визгнув Мерль намагаючись витягнути руку, поранився, а потім помітив за спиною лайливого Гарета, навислу тінь. Очі хлопця розширились.

— Обережно! – Та Гарет його не чув. Звук лопати об голову різонув слух, і Гарет провалився в могилу. Мерль закричав, але закляк з безпритомним другом. Місяць освітив незнайомця, а слідом лопата вдарила Мерля.

Прокинувся він зв’язаним, голова тріщала, його нудило. Хлопець намагався поворухнутись, але не зміг. Гарет, непритомний, лежав поруч. Вони знаходились в якихось чанах. Лампи освітлювали лабораторію, де було багато людських органів у формальдегіді, також бальзамованих змій, павуків, інших слизьких гадів. Над ним навис професор Кларенс. Мерль хотів закричати, проте не міг. Тоді він зрозумів що язика немає, рот щось тримає. То були нитки.

— Хоч на щось, ви, ідіоти, згодились, — Професор відступив, дістаючи гарячу воскову речовину.

Мерль, очима, благав помилувати, але професор лише вказав на декілька воскових фігур. Серед них були інші зниклі, що не повернулись на пари минулого тижня. Професор, не гаючи часу, почав заливати сумішшю Гарета, від чого той розплющив очі. Вперше в житті Мерль бачив страх, та агонію людини, яка була сильніша за нього. Найгірше, що його очікувала подібна участь.

Диявол ходив між людьми. Обман панував серед лордів. Темрява таїла гріхи. А десь ляскали лопати цвинтарних виродків в ім’я науки та монет.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Васали Ла Кінтрали
Історія статусів

01/05/24 11:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап