Річка блищала під сліпучим полуденним сонцем так, що боляче було дивитися. Дрібні хвилі накочували на піщаний берег, підносячи та забираючи назад помаранчеву кришку з-під Фанти. У комишах дзвеніли комахи, а на загальному пляжі неподалік верещали діти.
Товста покручена верба пускала своє коріння до води. Настя сперлася об її стовбур спиною, простягнувши на піску стрункі засмаглі ноги. На лівій литці вона мала кольорове татуювання лілії. Поряд у мокрих плавках сидів Гена, який раз по разу кидав на ноги дівчини довгі погляди.
Хлопець приліг на спину, спершись ліктями об теплий пісок. Спробував напружити прес та біцепси, які таємно вечорами качав на турніку, і тихенько зітхнув.
— Ти гарно малюєш, — нарешті сказав він, обережно кахикнувши, щоби прибрати з голосу підліткову ламкість.
Настя блиснула у відповідь темними окулярами, зберігаючи на обличчі загадкову усмішку.
— Звідки знаєш?
Від її голосу внизу живота Гени зануртував вогонь.
— Бачив твої малюнки в інсті.
— Стежив за мною?
— Ні, я… — почав виправдовувати хлопець. — Інста сама підкинула твій профіль, я відразу впізнав…
Він хотів додати «твоє прекрасне обличчя», але натомість сказав:
— Тебе.
Гена ніяково кахикнув. Перед очима витав впевнений Макс із його порадами, як спілкуватися з дівчатами. Гена поколупав великим пальцем ноги в піску ямку, звідки вискочив сірий павучок.
— Фу, павук, — скривила тонкі губи Настя.
— Це всього лиш піщаний павук, — сказав Гена, підводячись. Він став на коліна і простежив за павуком, що легко біг піщинками. — Для нього це, мабуть, ціла пустеля.
— Любиш павуків? — насмішкувато запитала Настя, підбираючи під себе ноги.
— Комахи цікаві, — нащось сказав Гена, подумки прозвавши себе йолопом. — Дивись, ось жучок вирішив, що ти прекрасна квітка, — додав він, вказуючи на тату квітки на її нозі, на пелюстці якої сидів жучок.
— Де? — нахилила голову Настя. — Бля, прибери його.
Гена був радий приводу доторкнутися до її гарячої шкіри, що пахла сонцем і кремом для засмаги.
Жук був розміром із сонечко, і нагадував краплю прозорої смоли, всередині якої переливалося і рухалося червоне, синє та зелене.
— Ніколи такого не бачив.
Гена обережно стис жука двома пальцями.
— Що ти там колупаєшся? — запитала Настя, підіймаючи окуляри.
— Не відчіпляється.
Гена повторив спробу, але жук не хотів полишати Настину шкіру.
— Зараз.
Відчуваючи на собі вимогливий погляд дівчини, він міцно вхопив жука й щосили смикнув. Той відірвався з вологим, неначе поцілунок, звуком.
— Це ж не кліщ?.. — почала Настя і заверещала. Її крик пролетів над річкою, гублячись у комишах.
— Це не… — пробурмотів Гена, дивлячись то на жука, то на її ногу.
За жуком потягнулася блискуча нитка, яка за мить провисла й обірвалася. На татуйованій пелюстці лілії залишилася глибока, обрамлена жовтуватим нальотом діра, крізь яку червоніли м’язи.
Мить Настя витріщалася на рану, потім спробувала зірватися на ноги, але заточилася і впала.
— Я не можу йти!
Гена заледве підняв обважнілу Настю. Він підвів плече їй під руку, обхопивши спину, яка видалася йому нерівною, немов вкритою бородавками.
— Повернись.
Ззаду дівчина була геть вкрита прозорими жуками, всередині яких ритмічно рухалося червоне, синє та зелене.
— Скинь їх, прибери!
Гена відірвав кілька жуків. Від кожного на шкірі дівчини залишився ідеально круглий отвір, з якого витікала чорна, із жовтуватими нитками кров. Запах сонця та крему від засмаги змінився нудотним смородом сірководню.
— Прибери, — захрипіла Настя і впала на землю обличчям вниз. Її колись гладенька спина перетворилася на криваву подобу іграшкової мозаїки, з якої за допомогою різноколірних жуків можна складати малюнки.
Ліниво плюскала сліпуча річка. З комишів, у яких гули комахи, випливла водна курочка, тримаючи в дзьобі паличку.
— Насть? — чужим голосом зламав полуденну тишу Гена.
Дівчина не відповіла.
Хлопець відчув млість у ногах і впав коліньми на гарячий пісок. У голові запаморочилося, але це водночас здалося приємним. Він із зусиллям оглянув себе й під пахвою знайшов прозорого жука. Гена з якоюсь відстороненою цікавістю спостерігав, як невідомий жук поглинав його плоть, перетворюючи її на червоне, синє та зелене. Болю він не відчував.
В очах потемніло, ховаючи вогняні відблиски сонця на воді. Гена впав біля Насті, не відриваючи погляду від жука. Той несподівано розправив прозорі крила й із тихим дзижчанням злетів у гаряче повітря.
«То вони ще й літають», — подумав на останок Гена, дивлячись як жук полетів у бік загального пляжу, звідки лунали веселі крики.
Коментарі 20