Другий шанс

 

Марія прокинулася, здригнувшись, наче падала уві сні, але це було гірше — більш жахливе та реальне. Її тіло лежало на чомусь твердому і холодному, а навколо панувала мертва тиша. Холод проникав аж до кісток, а на її тіло щось давило, намагаючись розчавити.

Марія відкрила очі, але нічого не побачила. Була абсолютна темрява. Тут було темніше, ніж на дні океану, куди спускалася на батискафі кілька років тому заради розваги.

«Я що, осліпла? Та тут так темно! Навіть немає натяку на світло!»

           Її дихання гучним ехом віддавалося в ній самій, глухо та хрипко, нагадуючи їй, що ще жива, хоча навколишнє середовище, сповнене невидимою загрозою, продовжувало тиснути на неї, наче скеля.

Спогади про останній момент з її чоловіком, Миколою, нахлинули на неї неначе холодний душ після спекотного дня. Міцна хватка його рук зімкнулася на її горлі. Марія задихалася та намагалася послабити хватку, але нічого не виходило, і сили та свідомість покидали її. 

— Здохни! Здохни! — сичав Микола, докладаючи все більше і більше сили до своїх рук. Його важке дихання, просякнуте смердючим запахом сигарет Вінстон та алкоголем, не виходило з її голови.

Раптом злість та ненависть заполонили Марію. Вона глибоко вдихнула холодне, вологе повітря, наче прагнула насититись та зібрати усю свою силу для майбутньої відплати.

«От паскуда! Отже, йому можна зраджувати, а як я зрадила, то вирішив покласти зі мною край?! Хіба він не знав, що усі скелети у шафах будуть знайдені?!»

Марія спробувала відсунути те, що тиснуло на неї згори. Її руки занурились у вологий, холодний ґрунт, що, неначе пластилін, вгинався від сили її рук. Запах багнюки, гнилі та цвілі виривався від кожного її руху та в’їдався у спрагле до життя тіло жінки.

Шмат за шматом Марія відколупувала куски багнюки та пересувала його набік. Важкий тягар землі поступово відступав перед її рішучістю та наполегливістю.

«Він душив мене, щоб вбити! Але у нього не вийшло! Микола ніколи не вмів доводити справу до кінця! Поховав мене заживо! Покидьок!»

Холодна волога земля забивалася під її довгі нігті. Маленькі, гострі, тверді камінчики впивалися їй в шкіру, але Марія, наче кріт, продовжувала рити тунель до свободи, перемагаючи свій біль. Розм’якла земля час від часу обсипалася та зсувалася з усіх сторін намагаючись ув'язнити її навіки у земляній в’язниці, але Марія не здавалася.

«Що може бути сильніше за жагу до життя? Мишеня збило сметану та вибралось із молока. Тепер я те мишеня!»

З кожним рухом вгору Марія чула звуки світу над нею: далекий шелест дерев, чийсь стогін, віддалений стукіт, ніби кроки чи молоток по каменю. У її голові весь час звучав дивний монотонний шепіт, який ставав голоснішим і чіткішим, чим ближче Марія наближалася до поверхні.

Її рука нарешті прорвалася крізь тонкий шар землі, і холодне повітря ночі увірвалося до неї з неймовірною силою, наче крізь відчинене вікно до задушливої кімнати. На вулиці була ніч, але там було значно більше світла, чим під землею.

«Я вільна! Вільна! Я змогла!»

Марія зі свистом втягнула в себе повітря на повні груди, нарешті відчуваючи себе знову серед живих. Вона остаточно розгребла землю та вирвалася із земляної пастки.

Це було старе кладовище. Деякі надгробки похилилися, а частина з них обвалилася. Марія помітила, що тут не сама. Навколо неї повільно йшли людські фігури різного зросту. Усі вони спрямували свій порожній погляд кудись туди, звідки доносився шепіт.

Марія обернулася на звук. Шепіт ішов десь здалеку. Серед нього можна було розібрати слова, такі незрозумілі, але водночас такі близькі для її душі.

Місяць повільно визирнув із-за хмар та осяяв силуети людей, які йшли на звук : живі мерці, скелети, зомбі. Марія відсахнулася та мимоволі поглянула на власні руки — довжелезні зламані нігті з залишками землі. Шкіра на її долонях та передпліччях була понівечена, облізла, а інколи виднілися клапті гнилих м'язів та сірих кісток, між якими повзали жирні білі черв’яки.

Невидима сила тягнула Марію до звуку. Її попередні думки про помсту зникали, розчиняючись у жахливій мелодії мертвого життя. Тепер вона стала частиною чогось більшого і страшнішого, ніж власне існування.

— Майстер кличе нас-с-с, у мене другий шанс-с-с… — проcичала Марія нелюдським голосом, сповненим цілковитої покори.

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Янголи Де Анджело
Історія статусів

01/05/24 10:23: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/24 00:16: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/24 21:01: Вибув з конкурсу • Перший етап