З'ява

Вони танцювали поміж розквітлих магнолій. Місяць вихоплював тьмяним світлом білі контури квітів, надаючи весняній ночі атмосфери весілля. Раніше вона завжди мовчала, але не цього разу. Зірвала жмут квіток і дивилась як вони червоніють на долоні від крові з перетятих вен.

– Сумуєш за мною?

Він відкрив очі. Її обличчя, що нагадувало маску з підтопленого воску, нависло над ним, роззявивши перекошені губи в беззвучному крикові. Напівпрозорій шия розтята червоною лінією, з якої вниз, прямо йому на обличчя, крапала кров. Він відкрив очі і рвучко сів, тамуючи крик. Поряд сонно заворушилась дружина. Відліпив від тіла просякнуте потом простирадло, встав, сходив на кухню – втамувати спрагу і вийшов на балкон. Хотілось курити. Вперше по справжньому пожалів, що не лишив заначки. Свіже повітря розігнало залишки кошмару. Шкода, що з розбудженими спогадами так не вийде. Постояв, задумливо глипаючи на нічне місто. Прямокутні коробки з цегли й бетону, в яких, за прямокутниками вікон, ховаються особисті кошмари на позір щасливих людей. Зрештою, холод вмовив повертатись у ліжко. В склі дверей помітив примарну тінь за спиною. Рвучко обернувся – нікого. Волосся на голові піднялось вгору, сироти окупували тіло. Розчув шепіт у подихові паркого вітерця: – Сумуєш за мною?

***

– Сумуватимеш за мною? – Губи сміються, але очі дивляться серйозно і трохи тривожно. Майже жовтої барви, прозорі – завжди ніби вбачають в ньому того маленького підлого засранця, що ховається за приязним гарним сином/братом/коханим.

– Так. – Збрехав. Давно вже вирішив, що від’їзд на навчання – гарний привід розірвати стосунки без дурнуватих сцен. Кохання не живе в таксофонах, чи як там співається в тій пісні.

Дивиться і дивиться, ніби бачить гівнюка, що сміється, витанцьовуючи джиґу й кричить на всю голову: ВІЛЬНИЙ!

Він порвав з нею смскою. Просто написав, що не хоче продовжувати стосунки. Чемно перепросив. Звідки міг знати, що в той день розбились її батьки? Мотоцикліст, що мчав зустрічною, шоломом пробив скло і влетів батькові в грудну клітку, перетворивши її на безладну мішанину потрощених кісток і роздертих легень. Некерована машина влетіла в стовп. Тіло її матері лишилось в кріслі, голову кілька діб шукали в болоті, що зеленою тванню розпливлось в низині за узбіччям.

Приїхати на похорони духу не стало. Його мама переповіла чутки. Казали – порізала руки до кістки, а от горло ледь зачепила – сили в руках, певно, вже не вистачило. Все запитувала в лікаря швидкої, чи сумуватиме за нею і сміялась, поки мала сил дихати.

***

Повернувся на кухню за водою. Посеред столу завидів білу квітку, заляпану кров’ю.

– Сумуєш? – Шепнула у самісіньке вухо. Обернувся – нікого.

– Чого ти хочеш? – прохрипів здавлено, роззираючись навсебіч.

– Все добре? – почув зі спальні голос дружини.

– Так. – Відповів і вимкнув світло. На запотілому вікні чітко виднівся напис. «ХОЧУ, ЩОБ ТИ СУМУВАВ ЗА МНОЮ»

Помчав у спальню. Вона стояла посеред кімнати – одягнена в біле плаття, з червоними патьоками по боках. Кров стікала з посічених зап’ястків, рот беззвучно кричав. Почав обходити з’яву попід стінку, повільно рухаючись. Боявся вдихнути. Рушила до нього, пильно вдивляючись в обличчя. Не витримав, вибіг на балкон, схлипуючи від жаху. Тримався обличчям до неї, , закрив двері, кліпнув – зникла.

– СУМУЙ ЗА МНОЮ! – прокричала, стоячи поряд. Сахнувся назад, переваливсь через поруччя й сторчголов полетів вниз. Крик затримався в повітрі довше за тіло, відбиваючись від стін мовчазних будинків. Встиг побачити як лежить на асфальті: вся в квітах магнолії, простягає назустріч йому руки. «Сумував за мною?»