Страхітлива Відьма
Ранок почався як завжди: дратівливий будильник, стрічка новин в інстаграмі, душ, чашка запашної кави. Таблетки. Тепер можна йти на роботу! Де ті кляті навушники? Дівчина ввімкнула “Highway to hell” i, наспівуючи мелодію, вийшла з квартири і попрямувала на автобус.
Вулиця зустріла безвітряною морозною погодою. Сніжило. Яна примружилася від сліпучо-білого снігу і вийшла з дворика.
Дорога була порожньою. Жодної душі. Дівчина зупинилися. Щось не так. Котра година? Може зарано вийшла?
Телефон показував 8:30. Вона виходила на роботу в такий період щодня уже кілька років. Яна зняла навушники. На мозок тривожним тягарем лягла гнітюча тиша. Ні звуків машин, ні голосів людей. Ні-чо-го.
Може вулицю перекили через якесь свято? Але тут зазвичай можна зустріти людей навіть пізно вночі! Яна швидко зайшла в інтернет і перевірила останні новини. Останнє оновлення на всіх новинних сайтах було десь о 3-ій ночі. Перевірила застосунок із таксі — жодної машини. Зайшла в робочий чат — всі офлайн.
Дивне відчуття нереальності накрило з головою. Треба подзвонити до Макса. Пальці в три кліки набрали контакт коханого.
Довгі гудки. Тиша…
“Ще раз!..” — дівчина почала нервувати.
І знову гудки без відповіді.
Тривога наростала хвилями. Попри те, що Яна стояла на вулиці, здавалося, що не вистачає повітря. Але те, що сталося далі, її надламало.
Спершу вона побачила двох мертвих голубів. Пташки лежали біля машини, присипані снігом. Яна випадково глянула всередину машини й істерично закричала: з автівки на неї дивився труп. Про те, що це мрець, було видно із усохолої сірої шкіри, вишкірених зубів і глибоко запалих очей.
Паніка прийшла раптово, залила розум крижаною водою. Дівчина побігла. Повернула за ріг. Перечепилася об щось. Упала. Боляче вдарилася і роздерла руки до крові об асфальт. Озирнулася, щоб глянути, об що перечепилася і обімліла: на тротуарі лежав всохлий труп старої жінки, присипаний снігом. Поруч лежала мертвий собака. Дівчина по одягу впізнала сусідку Марію: та жила поряд, постійно гуляла з псом, який міг витягнути її з ліжка навіть в 2-ій ночі.
Яна сиділа на землі і гірко ридала, поки не змерзла.
Усе скидалося на нічний кошмар. Дівчина била себе з усієї сили по обличчю, щоб прокинутися. Розпашіла щока боляче пульсувала, нила, але сон чи то, радше, нова страшна реальність не відпускала.
“Що сталося з усіма людьми? Що з Максом? Чи є такі, як вона ще в місті? Або хоча б в світі?”
Дівчина посиділа ще деякий час на холодному асфальті, намагаючись зібратися з думками, а тоді просто встала і повернулася додому. На дорозі лежали ще кілька вкритих снігом тіл.
На радіо був білий шум. Телебачення теж показувало “технічні несправності”. Через кілька годин зникла електрика. Ще через деякий час - мобільний інтернет. Яна згадувала відео на YouTube, у яких розповідали, “що буде, якщо в один момент зникнуть всі люди”, і швидко пов’язала відсутність світла з ТЕС за містом. Вочевидь там просто закінчилося вугілля…
Дівчина апатично сіла перед вікном. І для чого далі жити?
Усе своє життя вона прагнула самотності, а зараз нічого не хотіла так сильно, як знову почути звук автівки за вікном. Яна подумала про Макса. Вона мріяла про майбутнє з ним, про дітей, про спільні поїздки на море. Сам факт того, що у сироти з дитбудинку з’явився хороший хлопець, який її щиро любив, уже здавався щастям. А зараз вона сиділа одна у місті, що повільно замерзало й поринало в темряву
Може вона з’їхала з глузду? Чи померла? Яна глянула на таблетки. Роками вона боролася з нав’язливими суїцидальними думками (подарунок від матері, що хворіла на шизофренію).
З приходом ночі повернулася паніка. Бути самій у порожньому місті страшно, свідомість починає тонути в жаху. Дівчина вийшла на балкон.
Тихо. Жодного звуку. Зараз ціле місто, цілий світ - могила. Тільки безшумно падав сніг, покривачи все білим саваном.
Яна зробила крок.
***
Над засніженим містом сходило яскраво-червоне сонце. Освітило, зафарбувало все в багряний колір. Дівчина, що лежала на землі, встала, зірвала з себе одяг, оглянула голе тіло. Досконала молода оболонка. Кровна спадкоємиця тієї, хто закрив її тисячі років тому. Обряд завершений
— “Є час для дня, є час для ночі. Був час для живих, тепер настав час для мертвих”
Припорошені снігом люди почали підійматися
