Дивна, однак...

Здається, вона завжди боялась монстрів, що ховались під покровом ночі. В неосвітлених кутках кімнати, у чорній непроглядності ночі, в шафі, на горищі, у підвалі…

Одної ночі вона відчула, як щось темне й холодне пробирається під ковдру й поволі тягне до неї свої холодні й липкі мацаки. Прокинулась від відчуття чужого дотику на шиї. Широко розплющила очі й не змогла вдихнути тільки через свій власний страх: навколо було темно, хоч в око стрель. Досі світла ніколи не вимикали, й вона лягала спати зі спокійною душею, адже лампа стояла відразу поряд з ліжком. Завжди увімкнена…

Вдихнути їй таки вдалось. Але після тієї ночі, жінка вже ніколи не була тою, що досі.

Сьогодні вона мимовільно побачила своє відображення у дзеркалі. Побачила якимось бічним зором зовсім не ту, кого звикла бачити донині. З блискучої гладіні задзеркалля на неї гляділи червоні жарини демонічної істоти. Волосся сиве й розбурхане. Майже беззуба посмішка з чорними яснами.

Істота у дзеркалі манила пальцем з довгим закрученим чорним кігтем.

Жінка боролась з усіх сил, противилась, втікала…

Одного дня на тротуарі знайшли жінку. Обличчя роздерте майже до не впізнання. Власними нігтями.

«Впала з дванадцятого поверху. Хороша була жінка. Дивна, однак…», – казали сусіди…