БІОХІМІЯ МОЗКУ

Письменник Грицько 10 жовтня 2022 року відчув перші симптоми коронавірусної хвороби. Про те, що це був саме ковід, він дізнався пізніше. Протягом наступних 3-х днів його серце несамовито билось в темпі 120 ударів на хвилину, верхнй тиск шалено вискакував за 160, а температура нижче 38 не збивалась. Але це були ще дрібниці. «Це просто сезонна застуда» – заспокоював себе автор.

Його пригнічений фізичний стан вирівнився в наступні декілька днів. Ніякі температури, тиски, серцебиття вже не турбували Грицька. Але далі почалось те, до чого він взагалі був не готовий. 17 жовтня була повторна хвиля дронів. І тут автора охопила тривога: «Вони б’ють по енергоситемі! Ми всі залишемось без світла! Взимку ми всі замерзнемо! Батареї лопнуть при мінусовій температурі! Треба терміново запастись продуктами! І подзвонити мамі, щоб та шукала буржуйку на дачу!». Григорій не знаходив собі місця. Думки про безвихідь доконували його. «А далі ж буде ще гірше! У них тих дронів і ракет до біса! А наші не навчились ще їх збивати…!» – продовжував накручувати себе письменник.

Через свою застуду йому довелось призупинити продажі книг. І до інста-блогу також руки ніяк не доходили. Він обіцяв щомісяця переказувати 50% коштів від проданих примірників. І той факт, що в цьому місяці продажі були дуже низькі, його розчавлював: «А що ж люди подумають? Вони ж, певно, гадатимуть, що я перестав донанити. Ще скажуть, що слова не тримаю». Грицька сильніше ковбасило. До тривоги щодо зими додався сором, що закинув донати та блог.

Його подруга, з якою вони були в легких дружньо-романтичних стосунках декілька років, в перші місяці повномасштабки виїхала за кордон. Спілкування з нею також погіршилось, бо почали розуміти, що рано поки їй повертатись в рідну домівку. Відчуття можливої самотності викручувало йому нерви та тривожність до межі.

Одного вечора письменник вирішив перечитати свою дебютну книгу. Він почав доколупуватися до кожної сторінки. І вирішив, що написав ганебну роботу. Стільки він не ридав за все життя разом взяте.

Гриня став неймовірно ранимим та агресивним. Пересварився з усіма друзями. Він заперся вдома та нікуди не виходив. Йому важко було встати з ліжка, помити посуд та прийняти душ. Будь-яка легка побутова задача викликала в нього слабкість та безпорадність. Автор спробував погуглити симптоми. Дуже схоже було на тривожно-депресивні розлади, що сприченені постковідним синдромом.

Плинув місяць від початку перших симптомів. Григо пішов здати тест не антитіла, щоб переконатися в догадках. Так, це була корона. Антитіла були на дуже високому рівні. Варто було обрати спеціаліста, який допоміг би виповзти з цієї ями.

Але самостійно не здатен був це зробити. Йому здавалося, що всі лікарі – шарлатани, що відгуки накручені, що йому випишуть препарат, який йому лише зробить гірше. Бо в Інтернетах пишуть про страшні наслідки антидепресантів! Тому пробував вилізти з депресухи самостійно. Наївний.

Режим збився до дідька, адже Гриць тривожно спав, часто прокидався від жахів, а встати міг лише в 12-й годині дня. І то лише тому, що треба було на добову нараду під’єднатися. «Добре хоч з роботою все ок» – думав Гриць до моменту, поки не закінчились завдання, з якими він звик працювати. Далі напрям роботи змінився. Тепер йому потрібно було розбиратися з нейронними мережами, в яких він розбирався трохи краще, ніж корова в балеті. Постійна слабкість, апатія та розсіяна увага знижували продуктивність.

Перед кожною нарадою він не знав, як йому пояснити ситуацію, що йому не вдалось щось. Адже він програміст вже 5-й рік. Синдром самозванця запрацював на повну, тепер Грицько в своїй уяві: безталанний письменник, крадій коштів, самотній невдаха, некомпетентний робітник. Перед кожним мітингом Гриць перевіряв, наскільки гострі ножі на кухні та рахував, як довго буде летіти з 10-го поверху. До проблем додалась низька самооцінка. Він почав думати, що страшко, не має смаку, весь його одяг та лисина на голові – ганьба. Віялові відключення світла лише ускладнювали самопочуття автора.

Він три місяці мовчав про свої проблеми. Потім поділився з мамою. Мама знайшла через знайомих психіатра, який виписав ефективний антидепресант – «Есциталопрам». Через півроку прийому ліків всі проблеми з життя зникли, наче їх і не було. Тому не варто нехтувати психічним здоров’ям, треба вчасно звертатись до професійної допомоги.