Жаб'яче обличчя

Повіки ставали все важчими й важчими. Я дав собі ляпаса, намагаючись відігнати сонливість. Пульсуючий біль у щоці трохи допоміг, але темні води дрімоти тягнули мене на дно. На супротив не залишилось сил. Очі заплющились, а тіло ніби провалилось крізь крісло, в якому я сидів. Сигарета випала з пальців, вкусила своїм вогником босу ступню і покотилась підлогою. Запах тютюну й горілого килиму спробували наздогнати мене, але не встигли. Двері сну вже були зачинені.

Я знову опинився у цій кімнаті. Крісло, двері, розкладне ліжко, книжкова полиця, балкон — все виглядало точно так само, як те місце, яке я щойно покинув. Але тут знову був він - маленький химерний чоловік у чорному костюмі. Мене вкотре здивувало, наскільки непропорційне в нього тіло. Худорлявий тулуб, до якого ніби рукою навіженого таксидерміста були приєднані довгі руки з товстими пальцями та короткі потужні ноги, що кінчалися взуттям по-клоунськи великого розміру. Маленька лиса голова, сірувата шкіра, крихітні вуха, товсті й широкі губи. Круглі безброві очі ніколи не блимають. Пахло від нього, сирою землею і нафталіном, ніби він запозичив свій костюм зі свіжо викопаної домовини.

Я вщипнув себе зі слабкою надією прокинутись — марно. Такі номери проходили лише кілька перших ночей. Але з кожним разом, коли ця істота з’являлася у моїх снах — прокинутись ставало дедалі складніше.

— Знову? Чого тобі від мене треба?

Як і кожну ніч до цього, в його очах промайнула насмішка, а губи ніби трішечки скривилися:

— Твої брати й сестри чекають на тебе.

Знову. Це була мало не єдина фраза, яку мені вдавалося з нього витягнути. І зрозуміліше від цього не ставало — адже я єдина дитина в сім’ї.

Добре, спробуємо очевидне. Я встав і підійшов до дверей. Стілець, на якому сидів химерний чоловік, бесшумно повернувся, слідкуючи за кожним моїм рухом. Двері виявились зачиненими на ключ. Ну звісно. Перевірив кишені — порожньо. Минулого разу довелося перевернути все догори дриґом, аби знайти цей триклятий ключ. Я окинув оком свою “камеру”: диван, тумба, книжки на полицях, посередині кімнати стілець із моїм незваним гостем, а за ним крісло і балконні двері за жалюзями. Байдуже, який безлад я лишав у своїй реальній кімнаті — тут завжди все лишалося на своїх місцях. От тільки цього разу щось невловимо змінилося. Я оглянув кімнату ще раз, але так і не зміг зрозуміти, що не так. Спробував відчинити балконні двері — безрезультатно. Навіть жалюзі відсунути не вдалось — вони ніби виявилися припаяними сталевими листами.

Я уважніше вдивився у жаб’яче обличчя. Зазвичай спокійне, воно ледве стримувало вираз жадібної нетерплячості. Очі розширились, а за скривленими у посмішці губами виднівся щільний ряд дрібних зубів. Його погляд, зазвичай зосереджений на мені, на мить стрельнув кудись вбік та вниз. На підлогу, поряд з кріслом. Я теж подивився туди, але спершу нічого не помітив. Візуально все було так само… От тільки ногою, що стояла біля крісла, я почав відчувати тепло, а в повітрі повіяло димом. Ні-ні-ні…. Тільки не це. Клята сигарета на килимі! Я маю прокинутись!

— Випусти мене!

— Твої брати й сестри чекають на тебе…

— Та немає в мене ні братів, ні сестер! Випусти мене, падлюка!

Я кинувся на двері і спробував висадити їх плечем. Потім ще раз, ногою — двері тряслися від ударів, але не піддавалися. А от плече боліло. Сильно, зовсім не як уві сні.

— Де ключ? Де клятий ключ???

Я схопив тумбу та що було сили кинув її у чоловіка на стільці. Тумба розлетілася на шматки, а він навіть не похитнувся. Дихати ставало дедалі складніше, сили покидали мене. Я впав на гарячу підлогу. Легені розривались від спроб вдихнути ще трохи кисню, все навколо провалювалось в темряву. Посмішка на жаб’ячому обличчі ставала все ширшою…

Я прокинувся на лікарняному ліжку. Тіло було обмотане бинтами, все боліло. Через відкрите вікно в палату віяло теплим запахом бузку. В око впало щось неприємно яскраве, що лежало на стільці обабіч ліжка. Листівка. Спробував підвестись на лікті, але праве плече віддалося гострим . Тому я повернув до неї голову і спробував сфокусувати погляд. На листівці яскравими, як у дитячих книжках, кольорами було зображено галявину зі ставком, в якому на лататті сиділи кілька жабенят з широкими посмішками. Хмари над ставком складалися у напис: «Брати й сестри чекають на зустріч».