Шоколадні цукерки

Марія сіла на лавку і поклала голову на коліна.

З-під лоба подивилася на старий механічний годинник. Четверта година, а дівчина працювала із самого ранку. Хоча б матір не вдома. Вона пішла ще вчора вночі, і досі не повернулась. На столі стояла пуста пляшка дешевого вина. Нічого незвичного. Дівчина встала, щоб викинути її, але пара цукерок здивувала її. Мати ніколи не купляла додому нічого, окрім алкоголю і несвіжих овочів по акції.

Дівчина була голодна, тож швидко зжувала їх. Вишня в шоколаді мала трохи дивний, але приємний присмак. Як же давно вона не їла шоколаду... І все таки дивно. Мати ніколи не купувала цукерок.

Втому як рукою зняло. Марія глянула у вікно. На вулиці гудів рвучкий вітер, аж загуділо у вухах. Ніби і сонця не видно, але все здавалося аж занадто яскравим. Дівчина відчинила двері і вийшла надвір, навіть не накинувши куртки, тільки пов'язала на шию квітчасту хустку.

Вона вирішила прогулятись до лісу, що знаходився неподалік.

Марія намагалася роздумувати про своє життя, але думки плутались у голові, і весь час нав'язливо згадувалась якась весела пісня. Французька, здається. Стало дуже весело, і вона почала співати вже вголос.

Раптом перед очима стало щось чорне. Настрій різко зник. А потім і "щось", але паніка дівчину не відпускала, і вона чимдуж побігла до лісу.

Чорна фігура весь час блимала, іноді перетворюючись на червону. Марія спробувала закричати, але з вуст вирвався тільки шепіт. Зупинилася дівчина тільки добігши до галявини. Голова нестерпно боліла, а перед очима знов з'явилась чорна фігура.

Вона не мала чітких меж і ніби розросталася далі й далі.

Тепер Марія бачила перед собою майже суцільну темряву, тільки очі створіння палали червоним. Раптом пролунав голос: "Від чого ти біжиш?". Ці слова лунали ще і ще, і дівчина перестала розуміти, чи то її переплутані думки чи щось інше. Цьому "іншому" не було тут місця. Дівчина шепотіла: "Тебе не існує, тебе не існує, не існує...", але навіть сама собі не вірила.

І знову цей голос: "Ти хочеш втекти від свого жалюгідного життя..." -- чи запитання, чи ствердження продовжувало переплітаттсь із думками Марії, і вже вона сама повторювала ці слова. Дійсно. Життя у неї жалюгідне. Все що коли-небудь вона робила, це поралась в хаті і терпіла побої матері-алкоголічки.

Коли їй було чотирнадцять, вона мріяла поїхати чимдалі. Щоб навіть не згадувати про минуле. Але пройшло вже п'ять років. І замість того, щоб працювати лікарем, як мріяла, вона натирає підлогу сільради на пару із матір'ю.

Вона не змогла. Склавши екзамени чи не найгірше з усього класу і не маючи й копійки за душею, годі було й мріяти про краще життя.

І дівчина запила. Вона зробила те, чого найбільше боялась -- повторила участь матері, якої вже рік як нема в живих. "Твоя мати мертва" -- на цей раз голос звучав ще впевненіше. Марії складно було прийняти смерть єдиної близької людини. І вона просто брехала собі.

Вона сама випила ту пляшку вина. А за ті цукерки віддала останні кошти. До біса дорогі цукерки. Продавець обіцяв їй, що вони подарують неймовірне відчуття щастя і світ заграє новими фарбами. Та ефект виявився занадто коротким.

"Я хочу продати душу!" -- закричала дівчина, майже впевнена, що розмовляє із порожнечею. "Вона нікому не потрібна" -- знову пролунав нестерпний голос. "Ти -- це я!" -- кричала дівчина, але чорна фігура лише сміялася.

На пару секунд у очах проясніло, і Марія вже зраділа, але через мить перед нею були ті самі червоні очі. Дівчина піднялася на ноги і пішла вперед, до води. Біля цієї галявини починалися небезпечні болота, тож ніхто сюди не ходив окрім неї. Дівчина знала усі місця, ми яким можна пройти, але сьогодні вони їй не знадобляться.

Бо вона більше не хоче жити. Трясовина повільно затягувала дівчину, але сміх у її голові лунав доти вона не захлинулася. Померти виявилося для неї полегшенням. У селі ж майже нікому не було діла до її зникнення. Тільки дівчина років шести знайшла на стежці квітчасту хустку.