Ароматний Метросексуал
— Лікарка каже їх не існує.
“Але ж хтось відгриз тобі палець?”
— Пані Олена сказала, що я сама його відірвала в приступі панічної атаки.
“Але ж навіть хірург, який зашивав тобі руку, здивувався пораненню”
— Ні ні ні ні, все було не так, то все моя уява.
***
“Якщо закрити очі і вдати, що їх не існує, вони зникнуть. Вони не люблять, коли я їм заважаю, тому зараз вони мене залишать в спокої”, — така дитяча поведінка дійсно працювала. Відтоді, як вона скрутилася у кутку кімнати, вони її не чіпали.
***
Вперше вона пішла до лікаря, коли не могла виспатись вже більше двох тижнів. Спеціалістка їй доводила, що сонний параліч це нормальне явище. Але вона відчувала, що щось тут не так. Кожного дня, з моменту як це почалося, вона відчувала чиюсь присутність. Приписані пігулки не діяли. Кожен день повторювалося одне і те саме.
Поки все не змінилося.
Змінилося настільки, що вона проклинає той день, як переїхала в цей будинок.
***
— Та чого ти сумніваєшся. Ціна бомбезна, а тобі нема де жити.
— В том то і діло, що підозріло низька ціна як для приватного будинку. Там або пліснява під шпалерами, або привиди
— Так ти ж любиш привидів. От і познайомишся нарешті.
***
Все тіло ніби потрапило у бетон, що застигає. Можна поворухнутися, але тільки на мікрон за зусилля. Мозок плаває у желе із підсвідомого розуміння беззахисності. Легенди і міські страшилки кажуть, що в такі моменти у тебе на грудях сидить відьма, яка хоче забрати твою душу. Але її немає, нікого немає. Ти просто лежиш і чекаєш поки цей ефект пройде. Але не в цей раз. В цей раз вона залишила світло у кімнаті увімкненим і боковим зором бачить дещо. Те, що наступним ранком вона буде пояснювати сном під не дуже якісними снодійними.
***
Жити самій прекрасно. От тільки все по дому треба робити самій. Але набагато краще нарешті позбутися впливу батьків, які слідкують за кожним твоїм кроком. Хвороблива гіперопіка довела до того, що після чергової сварки, вона зібрала речі і поїхала. Далеко далеко в інше місто. Туди, де б батьки її не знайшли, де була стара знайома по інтернет переписці, яка підтримала усім, чим могла. Туди, де вона легко знайшла роботу, навіть не маючи ніякого досвіду. Туди, де вона нарешті знайшла свободу.
***
Якщо ви десь побачите маленьке створіння, розміром із долоню і крильцями, що ви подумаєте? Що це мила фея, яка виконує бажання? Що це нічний помічник, який ремонтує взуття поки ви спите? Взагалі, коли ви лежите “паралізовані”, то їх можна прийняти за мишей, які лазять по столикові біля ліжка. Правда миші не можуть балакати дивною мовою і битися маленькими списами за залишок бутерброда. Тому ця подія одразу йде в папочку “Сон”. Навіть якщо ви їх бачите кожну ніч. І кожну ніч вони виробляють щось нове. А коли ви зранку знаходите сліди від їх списів на столі, чи погризаний маленькими зубками бутерброд, ви все списуєте на бурхливу уяву. Так було і з нею, поки вона не пішла до лікаря. І поки лікарка не підібрала їй ліки, які дійсно почали діяти. Вона тепер могла спати. А також вона могла прокидатися. Прокидатися і бачити це. І думати, що краще б вона не переїжджала нікуди. І, що ще гірше, розуміти, що краще це, ніж повернення додому.
***
Вони нешкідливі, поки не заважати їх іграм. Вони безневинні, поки ви з переляку не берете віника і не починаєте гамселити по ним. Тоді ви розумієте, що це створіння із потойбіччя і вони здатні перетворити ваше життя на пекло. Їх маленькі списи гострі як скальпелі, а безмежна кількість зубів у крихітній пащі здатна роздерти будь-яку плоть. І після першої ж сутички ви розумієте, що ви вже не господар у цьому будинку. А вони впевнені, що тепер можуть отримати від вас будь-що.
Тепер вона їм носить не бутерброди, а живу плоть. Спочатку дохлих котів. Потім щойно вбитих собак. Але апетити зростають. І коли вона відмовляється принести їм наступне пожертвування, вони вирішують взяти його самі. Поступово.
***
“Жахливий рецидив селфхарму чи вбивство? У повністю згорілому будинку експерти знайшли залишки понівеченої дівчини — вона відрізала собі декілька пальців, пів іншої руки і спалила себе разом з орендованою будівлею”
