Та, що несе чуму

There's nowhere to run, so let's just get it over

Містечко спорожніло місяць тому, після того, як у ньому оселилася Христина. Набожні мешканці стверджували, що це вона принесла з собою темряву, кров та жах. Своєю чергою атеїсти у владі вигадали раціональне пояснення у пошкоджених покладах газового пласта в кар’єрі неподалік. Буцімто суміш хімічних елементів має дивний склад, який треба дослідити, але саме вона викликала галюцинації, тому необхідно провести евакуацію. Звісно, були й ті, хто не хотів покидати домівки – зараз вони мертві. Залишилася лише вона, але це й на краще – сьогодні поїде геть і цикл почнеться заново.

Христина зайшла до старого під’їзду – забрати рюкзак, велосипед та вирушити до наступної точки на мапі. Вона уклала угоду пів року тому, ще сім місяців, сім містечок, і дівчина отримає бажане. Нести за собою чуму – не найприємніше заняття, але так вона заробить достатньо коштів, щоб більше ніколи не думати про гроші. А що ще робити, не на роботу ж влаштовуватись…

Кумедно, як цього разу чума вирішила погратися у Сайлент Гілл та постарила містечко – дерев’яні бильця сходів зсохлися та потріскалися, фарба облізла і звисала клаптями зі стін, сходи всіяні шпаклівкою, лампочки – що ж, вони тут такі й були – старе тьмяне жовте світло, в якому видно аж нічого, а на другому поверсі й ту викрутили. В арках тамбурів суцільна темрява, але навіть у ній можна розрізнити подерті фіранки та силуети вічних мешканців. Христині не було їх шкода – самі винні, що лишилися, хоча на контури дітей бувало важко дивитися.

На третьому поверсі наче блимнуло світло в одній з квартир. Напевно здалося, бо електрика у помешканнях якщо й працювала, то надто тьмяно. Менше з тим, це не так важливо. На прольоті між третім та четвертим поверхами хтось посадив кімнатні рослини – тепер алое зсохлося, епіпремнум скинув листя та лишив лише голі стовбури, а від фіалок зосталися хіба вазонки… Це мекання кози?

Раніше чума ніколи не впливала на Христину. За угодою імунітет мав залишатися й після виконання завдання. Невже щось пішло не так, чи це просто втома? Шпаклівка якось підозріло хрумкотіла під черевиками, темрява ніби стала об’ємною та густою. Ні, цього не могло бути, це суперечило контракту.

Дівчина піднялась на четвертий поверх – з тамбура на сходинкову клітинку виглядали вибиті двері – а це щось нове, й у квартирі мерехтіло тьмяне жовте світло. З-під серванта, що розташований прямо напроти дверного отвору, почало котитися щось овальне. З кожним обертом воно зростало, ще два і воно викотилося на світло люстри.

Налякати ту, що несе чуму – задача не з простих, але за шість місяців Христина ще жодного разу не бачила спотворену голову дитини, в якої з щік почала облазити шкіра, а лоб вкрився гнійними пухирями, що котиться на тебе, немов довбаний гібрид Колобка й Хитуна-бовтуна. З кожним повним обертом овальна потвора не лише збільшувалася у розмірах, дедалі сильніше зриваючи стару шкіру, але й набирала швидкість.

Дівчина зойкнула та позадкувала до арки, як раптом відчула смикання, наче її за праву литку схопила маленька рука, а голова тим часом чимдуж наближалась, залишаючи підлогою слід з крові та гною. Ще одна рука впилась Христині у ліве стегно, щось почало тягнути її за волосся, стара та зморшкувата кінцівка налапала ребра й уперто підіймалась вище до грудей.

Проклята за власною згодою щосили намагалася вирватися з цупких обіймів вічних мешканців тіні. Мекання кози переросло у несамовитий вереск, десь прямо під дівчиною. Невже хтось вижив та зараз мститься?

Контури в арці зумисне відпустили руку Христини, щоб та потягнулася вперед – у скривавлену пащу голови. Грудний крик заполонив під’їзд змішавшись із хрустом кісток дівчини та воланням кози на третьому поверсі, якій особа у плащі встромляла ритуального ножа у тіло. Потвора більше не котилася, вона жадібно жувала, затягуючи язиком Христину до своєї пащеки, трощачи її тіло, доки дівчина в агонії кричала та звивалася, а руки-тіні то тягнули на себе, посилюючи біль від відривання шматків плоті, то штовхали у ротяку демона.

Особа у плащі неспішно встала, струсила руки, залиті козячою кров’ю, взяла рюкзак Христини, вийшла з під’їзду та пішки вирушила до наступної точки на мапі. Угода залишилася у дії, князям пекла не важливі виконавці.