Блукаюча могила

— Мене звати Гена, — я потиснув руку високому хлопцю у чорному джинсовому костюмі. Червоний захід блиснув в чорних окулярах.

— Чіп, — він посміхнувся. — А це Стелла і Фріда.

Дівчата посміхнулися мені.

— Я ж на форумі домовлявся зустрітися зі Стеллою, здається, — зауважив я.

— Чувак, вона дівчина сором'язлива, тож попросила подругу підтримати її. А подруга — моя дівчина. Хто зна, який ти? А якщо ти маніяк?

— А хто ще призначатиме побачення на цвинтарі? — я посміхнувся. — Сонце вже заходить, може, знімеш окуляри?

Чіп замотав головою.

— Ні, це елемент стилю. Бачиш цей анкх? Фільм "Голод" бачив?

Я кивнув.

— То які ще питання?

— Ніяких. Просто не люблю про вампірів, — сказав я.

— Тоді дівчатка радо поласують твоїм гемоглобіном, — хихотнув Чіп.

Дівчатка захихикали, Фріда облизнула губи, показуючи накладні ікла.

— У нас є червоне вино, — сказала Стелла. — Дві пляшки. Пригощаю.

— А в мене чотири батончики чорного шоколаду, — сказав я. — Ви тут часто буваєте?

— Не щодня, але часто, — відповіла Стелла і взяла мене під руку.

— Ось гарна місцина, — сказав Чіп та дістав з наплічника ковдру. — Сідайте, дами.

— Це ж надгробок! — обурився я.

— Мені все одно, — огризнувся Чіп. — Могила дуже стара, травою поросла. Мертвим все одно.

Я мовчки випив вина, закусив батончиком. Ця компанія подобалася мені все менше. Чіп розповідав байки з роботи. Особливо повеселило дівчат, коли він розповів, як ненавмисно плеснув кавою у виріз бухгалтерці, вона одразу скинула светр та показала свої принади. Чіп захоплено показав на собі, якого вони розміру. Хотілося встати та піти, але я не міг наважитися. Я кидав погляди на Стеллу, але вона дивилася захопленими очима на Чіпа та не звертала на мене уваги. Побачення накрилося мідним тазом.

Раптом посеред розмови Чіп підвівся та гучно оголосив, що йому треба вичислити число Пі. Дівчата приснули. Він трохи потоптався біля кущів, поки не натрапив на свіжовириту яму. Далі він просто посцяв у розриту могилу, ригнув і туди ж сплюнув.

— Чіпе, навіщо? — гукнула Фріда. — Хазяїн може образитися та не випустить нас з цвинтаря.

Чіп, застібаючи штани, зареготав.

— Облиш, крихітко, який такий хазяїн? Це все дурні казки.

Теми для розмов закінчилися, і нарешті дівчата попросилися додому. Чіп ледве йшов, хитаючись, бо вже був "готовий". Фріда притримувала його за плече. Стелла взяла мене під руку, та йшла мовчки.

— Ми вже тут проходили, — сказала Стелла і різко зупинилася. — Цей обеліск "новому руському", де він на фоні автівки. Ми вже втретє повз нього йдемо!

Я придивився. І справді. Цей пам'ятник "братку", якого вбили ще в "лихі дев'яності" у розбірці, я помітив одразу та запам'ятав.

— Твоя, правда, Стелло. І що будемо робити?

— Йти вперред і тільки вперред! Назад йдуть боягузи! — проревів Чіп.

Розрита могила зустріла нас просто попереду.

— Чорт забирай! — крикнув я. — Провалитися мені на цьому місці, якщо це не вона. І сечею тхне…

— Маячня! — проревів Чіп. Він дістав з наплічника Фріди дві пусті пляшки та жбурнув їх у яму. — Фрідо, діставай ліхтарик. Якщо побачиш їх тут знов, тоді ви праві.

Ми йшли далі ще десь пів години. Темрява все густішала, і тонкий промінець ліхтарика ледь розсіював морок.

Яма виросла просто перед нами. Фріда посвітила ліхтарем та зойкнула. Ті самі дві пляшки лежали на дні.

— Покидьок! — скрикнула Стелла. — Це все через тебе! Хазяїн нас не відпускає!

Вона заліпила йому ляпаса. Чіп стиснув кулак та замахнувся. Я ледь встиг перехопити його руку.

— Не смій піднімати руку на дівчину!

Чіп подивився на мене мутними очима, заревів та ударив у шелепу. Ми обидва впали у яму. Я боляче вдарився головою об щось тверде, з голови потекла кров. Я спробував видряпатися з ями, але не втримався та впав. Довга гілка показалася над краями ями.

— Хапайся та вилазь швидше! — гукнула Стелла. — Ми тебе витягнемо!

Я вхопився обома руками та поліз, перебираючи ногами. Переступив край та видихнув.

— А тепер витягайте Чіпа.

Дівчата протягнули гілку на дно ями.

— Чіпе! Ти де? — зарепетувала Фріда.

Жодної відповіді. Хлопець зник без сліду, наче його тут і не було. Ми побігли до сторожа, розповіли йому все. Сторож похитав головою, розбудив помічника, і вони пішли, наказавши нам чекати біля воріт.

Сторож повернувся десь за годину та повідомив, що могила пуста. Чіпа так і не знайшли. Він зник безвісти, згинув на дні тієї ями.